Російські загарбники та самопроголошена адміністрація квазіреспублік на Донеччині та Луганщині на вимогу путіна видерли чоловіків майже із кожної родини. Жінки та діти залишилися без засобів для існування, притім шанси не повернутись із війни для їхніх годувальників майже стовідсоткові.

Про це йдеться у статті Олесія Чибісова на сайті «24 каналу».

Судячи з численних спілкувань рідних мобілізованих у відкритих спільнотах, у більшості випадків примусово відправлені на війну чоловіки були єдиними, хто заробляв гроші та годував сім'ю. Оскільки ж за 8 років існування «республік» економічна ситуація на непідконтрольних Києву територіях була вкрай нестабільною, жодних заощаджень переважна більшість місцевих жителів не робила. Тому деякі родини мобілізованих у прямому сенсі не можуть навіть купити продукти для дітей.

 За 70 діб на війні з Україною загинуло щонайменше 5 тисяч мобілізованих

Впродовж понад двох місяців активних бойових дій дружини та матері мобілізованих зрозуміли, наскільки великі втрати несуть їхні підрозділи. Судячи зі спільнот у телеграмі, за 70 діб на війні з Україною загинуло щонайменше 5 тисяч мобілізованих. Точну кількість не знає ніхто.

Річ у тім, що перед відправленням на передову у жителів Донбасу відбирають документи та будь-що, за чим можна ідентифікувати людину. Тіла загиблих мобілізованих залишаються на полях боїв або знищуються у печах мобільних крематоріїв.

В «омбудсменів», «воєнкомів» чи командирів загонів мобілізованих, а також в "адміністрації" квазіреспублік жодних відповідей про долю примусово відправлених на війну жінки добитися не можуть.

«Посадовці» недореспублік лише розповідають про «рішення командування», «війну з бандерівцями» та заспокоюють тим, що «все швидко закінчиться». Притім всі розуміють, що найближчим часом жодного закінчення бойових дій не буде, а шансів на те, що мобілізовані повернуться додому хоча б пораненими, майже немає. Оскільки росіяни женуть непідготовлених чоловіків на вірну смерть, а після поранення, якщо воно не було вкрай важким, швидко відправляють у бій знову.

Фактично Пушилін, Пасічник та їхнє командування прийняли рішення не повертати нікого з місць бойових дій. Навіть попри отримання тисяч відповідних звернень від рідних мобілізованих.

Дружини та матері жителів та званих «ДНР» та «ЛНР» на початку війни намагалися провести мітинг проти мобілізації, але рашистські бойовики швиденько обстріляли Донецьк «Точкою У», після чого проведення якихось акцій відклалося.

Кадировці бояться карати, якщо відмови серед мобілізованих масові

Ті чоловіки, яким вдається хоча б раз на тиждень вийти на зв'язок з родиною, розповідають, що їх взагалі не годують. Ані на Донбасі, ані на Миколаївщині, де також воює багато мобілізованих. Аби хоч якось здобути собі їжу, їм іноді доводиться в прямому сенсі шукати її у смітниках. Іноді мобілізовані доїдають залишки сухпайків, які викидають кадрові військовослужбовці ЗС росії після сніданку, обіду чи вечері.

Жодного спорядження для захисту мобілізованим не дають, а тих, хто відмовляється йти у бій, подекуди розстрілюють кадировці. Втім, якщо мобілізовані висловлюють своє небажання воювати масово, їх можуть перекинути в якесь інше місце без завдань йти на штурм укріплених позицій ЗСУ.

Так, коли на одній із ділянок фронту безпосередньо перед боєм вже озброєні мобілізовані заявили командуванню, що на штурм не підуть, офіцери не змогли з ними нічого зробити. Розстрільна група кадировців з трьох осіб прибула на виклик щодо бунту, але тільки подивилася на роту з понад 160 мобілізованих, після чого найманці ватажка Чечні поїхали.

Єдиний спосіб витягти своїх чоловіків – бунт

Жінки з Донбасу, яких непокоїть доля мобілізованих чоловіків, постійно обговорюють варіанти власних дій, але насправді єдиним способом хоч якось вплинути на ситуацію може бути лише масштабний бунт. Так чи інакше, якщо жінки насправді масово вийдуть на вулиці, наприклад, Донецька, всіх їх не розстрілюватимуть та не затримуватимуть.

Крім того, матерів та дружин мобілізованих неабияк злить той факт, що в Донецьку є чимало наближених до «влади» підприємців, які уникли мобілізації. За хабарі від 5 до 10 тисяч доларів сотні тих, хто мав можливість заплатити, «офіційно» влаштувалися до армії та навіть отримують зарплату, хоча насправді продовжують мирно жити. Виявляється, у той час, коли шахти та заводи закриваються назавжди через брак робітників, коли збіднілі родини залишаються без годувальників, багатії продовжують насолоджуватися життям.

Також від мобілізації страждають і ті, кого вона напряму не торкнулася. Наприклад, у Єнакієвому лише з 25 до 27 лютого із закладів медицини примусово мобілізували лікаря-травматолога, онколога, хірурга та стоматолога. Їх змусили вирушити на фронт як медиків, тоді як місто залишилося без вузькопрофільних спеціалістів. Подібна ситуація спостерігається у кожному місті створених росією квазіреспублік.

Крім того, з кожним днем війни ситуація погіршувалася, оскільки окупанти забирали взагалі всіх, нехтуючи так званим «бронюванням», інвалідністю та хворобами людей. Через це у деяких школах взагалі немає уроків фізики, адже вчителі на війні, а замінити їх немає ким.