Кожен, хто їде з Ковеля на Ягодин, зустрічає цього чоловіка. Олександр Вацик уже багато років робить банні віники і продає їх на узбіччі траси. Каже, люди часто зупиняються і обирають віничок до душі.

Про волинянина розповідає «Вісник+К».

Олександр Федорович розповідає, що й сам полюбляє сходити у баню. Адже відомо, що там організм отримує своєрідну підзарядку.

– Тільки носа закладе – бігом паритися, – сміється. – А як добре поб’ють віничком, то усі хвороби втікають, імунітет підвищується. Коли людина добре пропітніє, то через шкіру виводяться шлаки і токсичні речовини.

Чоловік – колишній військовий, а коли вийшов на пенсію, вирішив не сидіти без діла. Згадав, що батько був вправним столяром і собі на пенсії захопився цією справою. А потім взявся робити віники для лазні. Це лишень на перший погляд здається, що скрутити їх легко і просто, однак тут є свої секрети.

– Для березового найкращими вважаються нижні виткі пагони, – пояснює умілець. – Одинарні молоді без бічних гілок ліпше не зрізати, хоч виріб вийде красивий та цупкий, але буде бити, як батіг. Потрібно встигнути заготовити гілки берези, коли лист уже став зеленим, але ще не розпустилися сережки. Я зазвичай заготовляю після Петра і Павла. А от дубове гілля рву в кінці травня на початку червня.

Підібравши відповідні гілки, їх треба просушити у темному місці, де немає активних сонячних променів. Краще на горищі, переконаний чоловік. А потім уже братися за в’язання. І тут теж ціла наука.

– Всередині мають бути товстіші пагони, зовні – тонші, – ділиться секретами Олександр Федорович. – Якщо є вигин, а найчастіше так і буває, то він повинен «дивитися» всередину. Також треба пильнувати, щоб матова поверхня листа була спрямована всередину, а блискуча – назовні. Складаючи, хтось надає вінику форми букета, а хтось – віяла. Останній більш поширений, бо коли розпариться, то при ударі ніби обіймає тіло і дарує приємні відчуття.

Умілець каже, що різні люди зупиняються, аби придбати його вироби. І не лишень з Любомля, Шацька чи Каменя-Каширського. Часто поляки беруть товар українця, щоб зробити подарунок друзям. Бувають і цікаві знайомства.

– Одного разу зупинилася вантажна фура, – продовжує розповідь пенсіонер. – Чоловік вибрав кілька віників з канадського дуба. Розговорилися, він сміється: «Дядьку, ви знаєте, куди ваші віники попадуть?» Я знизав плечима. «Аж у Саудівську Аравію! – ошелешив незнайомець. – Там навіть і не знають, що з ними робити. То покажу мужикам, що таке українські банні вінички».

– А жінки зупиняються, аби придбати їх для парної?

– Рідко, але буває. То люблю з ними жартувати: мовляв, візьміть і діда разом в баньку. А вони собі смішками відповідають: «Е, ні, ми вже зайняті!»

Ось так у розмовах, жартах потихеньку меншає товару. І день швидше пролетить, і до пенсії щось додасться.

Руслана СУЛІК