«Напевно, це моя риса характеру. Страшно ніколи не було. Було цікаво і хотілося знати більше. Але спочатку то був треш. Мої перші сиві волосини з’явилися після розтину двох немовлят, яких матері вбили і викинули» – ці слова під час розмови сказала мені головна судмедекспертка області Лілія Вірун.

Це – красива тендітна жінка: на вухах – маленькі сережки, на тонких пальцях – персні, на руці – акуратий годинник, - пише Віка Вегера-Абрамович на сайті ІА «Конкурент».

«Боятися заснути»

Мій візит у морг почався ще задовго до того, як я туди фізично потрапила, бо все думала, як то воно буде. Отож, тим, хто так само, як і я, не дивиться фільмів жахів і намагається уникати похорону, у морг не можна. У день, коли повернулася із розтину 85-річного чоловіка, перед сном, як годиться, прочитала кілька сторінок книги, але нічого не запам’ятала, випила заспокійливе, але ліпше б вина, і усе відтягувала момент сну – боялася заплющити очі.

Секційна в морзі – це, власне, два приміщення, де проводять розтини. Аби зайти туди, одягаю халат, маску та шапочку на волосся. Інтерн Сюзанна Нюня завбачливо рекомендує мені заховати все волосся, бо воно дуже вбирає запах, а маску одягнути так, аби вона якомога щільніше прилягала до обличчя.

Нам стукають в стіну. Це означає, що ми можемо заходити – череп чоловіка та тіло розрізані. Намагаюся не нервувати і прямую за завідувачем відділу судово-медичної експертизи трупів Олександром Хомичем. А він спокійний, бо це його робота. Долоні пітніють і ще в коридорі вловлюю незвичний для мене запах.

У секційній на одному із широких металевих столів краєм ока помічаю тіло чоловіка. В голові майнула думка, що це манекен, бо лежить вже у надто неприродній позі. Проте чоловік таки справжній. З розпиленого черепа дістали його мозок, а з грудної клітки і черевної порожнини – абсолютно усі органи. Судово-медичний експерт Дмитро Партак по клаптику відрізає з кожного органу на дослідження. Щось говорить Сюзанні, а вона нотує. Зазвичай намагаюся запам’ятати все, що чую, – коли говорять голосно і пошепки, намагаюся вловлюти кожен рух, деталь, дрібницю. Але в морзі це марно. Чую, що завідуючий каже щось про надто яскраву кров чоловіка, проте не запам’ятовую, що це означає. Надто страшно.

 Надто моторошно.

Надто не віриться у те, що бачу.

 Ще два металеві столи секційної порожні. Йдемо у друге приміщення. Там морозить чи то від холоду, чи то від страху. Тут при температурі -4…-6°C лежить ще чотири трупи – дві коробки з кістками та два трупи, замотані в пакети. Холодильник наразі порожній, бо тіла мають забрати.

Йдемо... А розтин продовжується.

ДЛЯ РОЗТИНУ ВИСТАЧИТЬ ДВА НОЖІ, ПИЛИ, НОЖИЦЬ І ПІНЦЕТА

Розтин може тривати півтори години, а може й два дні. Експерти розповідають, що, було, робили два розтини одній людині. Останні рази це були люди після ДТП з дуже масивними пошкодженнями, і потрібно було зробити ще розтин тазу, який є технічно складним. Буває, потім якісь нові обставини з’являються, відтак потрібне додаткове дослідження.

Дмитро: згідно наказу, який регламентує роботу судово-медичних експертів, розтин може тривати три доби.

Потім за чашкою смачного чаю (так, я там пила чай) Олександр Хомич розповість про те, що для того, щоб провести розтин, потрібно 4 ножі, які є дуже дорогими, – два ампутаційних, реберний і мозковий. Потрібен скальпель, два пінцети, дві пили, троє ножиць.

«ТУТ БУЛИ І МЕРИ, І СУДДІ, І ПРОКУРОРИ»

«Всі органи потім кладемо назад, тіло зашивається, обмивається, висушується. Одягаємо. Родичам виписуємо лікарське свідоцтво про смерть, вони їдуть з ним в прокуратуру по дозвіл на видачу. Тоді видаємо тіло. А для слідчого пишемо висновок експерта», – пояснює завідувач.

Паперової роботи дуже багато. Нею займається медсестра Майя Хомич.

Розмову перебиває невисокого зросту чоловік, який, постукавши, заходить в кабінет.

– І що ви, товаришу поліцейський? – зустрічає його Дмитро Партак.

– Довідки, висновки потрібні, ну, і все, що є, – відповідає той.

Зі слів експертів, зараз з поліцією працювати непросто. Але ще важче – з родичами померлих.

«Коли їм не подобається встановлена причина смерті, то вони дзвонять куди тільки можна. Тут були і мери, і судді, і прокурори», – розповідає завідувач.

ЖИВІ ЛЮДИ У МОРЗІ ПОКАЗУЮТЬ СВОЮ СУТНІСТЬ

Лілія: найбільше скаржаться там, де щось упустили, чи недогледіли. Тут люди намагаються на когось перекласти вину. Ми родича, мовляв, дуже любили, а те, що він потрапив в морг у занедбаному стані, то вже так сталося.

Олександр Хомич розповідає, що часто люди хамлять і не всі приходять скорбити. Каже, що у когось і часу на це немає, бо потрібно займатися організаційними питаннями, хоча цим могли б займатися ритуальні агенти.

Лілія: це є нормальна практика у всьому світі: є людина, яка займається документами і організацією поховання, а є родина. І якщо родина у цей день по традиції починає готувати жалобний обід, до десь щось у нашому суспільстві не так.

«ЯК НЕ БУДЕ РОЗТИНУ ВЖЕ? МИ Ж З БАТЮШКОЮ ДОМОВИЛИСЯ»

Здавалося б, усе просто й швидко. Проте коли у людей трапляється біда, вони перестають мислити адекватно. Багато хто хоче, щоб експерти проводили розтини цілодобово.

«Зазвичай, коли біда в родині, зрозуміло, що люди перестають мислити логічно і вони хочуть, щоб розтин зробили вже. А експерт не може робити це, бо робочий час до 15.00. І ми не можемо змусити людину працювати у позаробочий час», – розповідає Лілія Вірун.

Аби це впорядкувати, у Волинському обласному бюро судово-медичної експертизи хочуть ввести платні послуги. При цьому залишаться й усі безкоштовні. Будуть також вивчатися потреби людей і, можливо, будуть вводитися нові види послуг. Такі, як, наприклад, підтвердження подружньої зради чи так звані косметологічні послуги для померлих.

«Люди не розуміють того, що на експертизу потрібен час. Мовляв, як не зробите вже? Вони ж уже батюшку замовили. Тому якщо люди готові платити за позаробочий час експерта, медсестри і санітара, вони можуть внести кошти на рахунок установи і отримати послугу тоді, коли їм зручно. Або отримати її безкоштовно у робочий час», – пояснює головна судмедекспертка.

Відповідно до чинного законодавства, довше, ніж до 15.00, експерти працювати не можуть, бо працюють у шкідливих умовах. Також експерти ризикують заразитися туберкульозом, гепатитом В чи ковідом. Проте розтин останніх проводиться лише у випадку насильницької смерті.

«ВОНА ЙОГО НІЖНО ЛЮБИТЬ»

Щодо платних послуг, то такими можуть стати опис тілесних ушкоджень, отриманих внаслідок домашнього насилля. Лілія Вірун розповідає, що при цьому жінки часто не хочуть, аби у справу втручалася поліція.

«Вона його ніжно любить. Але щоб мати спокій, їй потрібен папірець від нас. Якщо людина не хоче, аби порушували кримінальне провадження, але хоче, щоб описали синці, то таку послугу вона зможе отримати за гроші. Або ж на основі поставнови слідчого отримає її безкоштовно», – роз’яснює Лілія Вірун.

ТИХО, ЯК В МОРЗІ

Неправда.

– Ой, у нас дуже шумне відділення. Тут такі крики бувають. Нещодавно робили розтин однорічній дитині, яка потягнула на себе чайник і облилася окропом, – розповідає Олександ Хомич.

Дмитро: тут плачуть, сваряться і ділять майно.

«ЗАБИРАЄМО У ТРУПІВ МОЗОК І ПЕРЕСАДЖУЄМО ТИМ, ХТО ЦЕ ГОВОРИТЬ»

Був випадок, коли після страшної ДТП у лікарні помер хлопець. Після розтину мама скаржилася, що у нього вилучили якісь органи.

«Ми забираємо у трупів мозок і пересаджуємо тим, хто це говорить. Ви ж бачили розтин – які там органи можна вилучати?» , – обурюється Олександр Хомич.

Лілія: а ще люди свято вірять, що тут спеціально довго тримають тіла. І ніхто не вірить в те, що експерти хочуть швидко та якісно виконати свою роботу. Хоча фахівцем не можна бути з 9 до 17.30, наприклад. Навіть тоді, коли ти працюєш тільки з паперовими матеріалами кримінального провадження і з фотографіями, не можна просто зачинити двері кабінету і забути про те, що ти не на роботі.

Є умовний поділ судово-медичних експертів – загальні та лікарі судово-медичні експерти лабораторних відділень. В області працює 28 експертів.

Загальні займаються освідуванням потерпілих, звинувачених та інших осіб, тобто це робота з живими людьми, які отримали тілесні ушкодження при певних обставинах, – домашнє насильство, ДТП, виробничі травми.

Вони також беруть участь в огляді місця подій. Чергові судмедексперти допомагають слідчому описати тілесні ушкодження у особи, яка загинула внаслідок певної події. Це може бути пожежа, ДТП, вбивство. Загальні експерти також працюють в морзі у відділі судово-медичної експертизи трупів. Після того, як на місці події оглянули труп, тіло направляють на проведення судово-медичної експертизи в морг. Експерт, який проводить розтин, – не завжди той, що виїжджав на місце події. В секційній залі описують зовнішні ушкодження, переглядається одяг, вилучається при необхідності. На дослідження вилучають клаптики органів, кров на вміст алкоголю і при потребі – наркотичних речовин, кров на імунологічне дослідження, бо якщо це вбивство, то на місці події може бути кров не лише потерпілого, а я й вбивці.

Після того, як готовий висновок, експерта залучають для проведення слідчого експерименту.

Лілія: нас згадують одним реченням: «Тіло відправили на судово-медичну експертизу». Крапка. Всі хочуть говорити про життя, про народження, про надання допомоги. І ніхто не хоче говорити про смерть. І всі від цього відмежовуються. Знаєте, ще фільми масла у вогонь підлили. Але ми є. І у нас дуже класна команда.

Майя: ооо, фільми. Не знаю, чому там показують, що експерти одночасно їдять, каву п’ють і роблять розтин.

«ВБИВ ДИТИНУ І ВИКИНУВ У КОЛОДЯЗЬ»

 Ці люди справді роблять важку роботу в екстремальних умовах.

– Ви, напевно, ще не встигли, але в мене завжди журналісти питають про те, який момент в роботі мені найбільше запам’ятався, – розповідає Олександр Хомич.

Це була п’ятирічна дитина, яку вбив вітчим, а потім викинув у колодязь. Хлопчика шукали всім селом. І в тому числі, батьки, які знали, де він. А коли тіло мали відправляти на експертизу, вони обурювалися, що експерти безсовісні, бо будуть різати дитину.

«Зробили розтин, а на дитині живого місця немає. Часто експерту на суді ставлять питання, чи відчував померлий перед смертю біль чи страждання. Ми завжди даємо відповідь, що це не входить в нашу компетенцію. Але у цьому суді я писав, що тілесні ушкодження різні за терміном давності, дитину били постійно. У дитини була порвана селезінка і хлопчик помер від кровотечі», – пригадує лікар.

Діти в морзі – страшна тема.

МАМА НЕ ЗАБИРАЄ СКЕЛЕТ ДИТИНИ, БО ЕКСТРАСЕНСИ СКАЗАЛИ, ЩО ЦЕ НЕ ЇЇ ДОЧКА

У морзі є тіло з 2016 року. Це скелет неповнолітньої дівчинки, яку знайшли в урочищі у Шацьку. Тут проведено дві ДНК-експертизи і підтверджено, що це рештки саме цієї дитини. Але мама відмовляється в це вірити, тому що екстрасенси і цигани запевнили, що її донька жива.

«Офіційні служби ховати не можуть, а за всіма правовими актами тіло не може зберігатися у нас більше 10 днів, навіть якщо воно невідоме. Це передбачено законом. Але чомусь наше суспільство формує свої правила. Я не можу ні до кого достукатися, яким чином я можу захоронити це тіло», – розповідає Олександр Хомич.

Є ще одне тіло після ДТП. Родичі теж відмовляються вірити в те, що хлопець загинув.

Кістки цих трупів запаковані герметично, але час від часу їх потрібно перепаковувати, бо все одно вони виділяють запах.

Ще був випадок, коли проводили розтин психічно хворої 14-річної дівчинки. Всередині були шматки коробки з-під чаю і буквально весь кишківник був заповнений аскаридами.

ГНИЛІ ТІЛА МАЮТЬ ДУЖЕ СТРАШНИЙ ЗАПАХ

 Різні трупи бувають. З різними смертями доводиться працювати. Інколи привозять просто рештки, з якими потрібно працювати в респіраторі.

– Гнилі тіла мають дуже страшний запах. До нього не можна звикнути. Вибачте за подробиці, але там протерти ганчіркою неможливо – на совок відрами збираємо опариші, – розповідає Олександр Хомич.

Олександр: приємно це чи ні – відходить на другий план. Ти знаєш, що ти повинен це зробити. Коли ти готуєш їсти, ти знаєш, що тобі потрібно насипати 15 грам того і 30 грам іншого. Ти робиш це акуратно, щоб не пересипати, не пересолити. Але ти не думаєш в той час, що саме у тебе в руках, бо головне – не пересолити. Коли робиш розтин, то не думаєш, що це людина, знаєш, що потрібно зробити розріз, де є хрящі, підрізати діафрагму, перерізати зв’язки, зорові нерви, сонну артерію. Коли робиш роботу, не думаєш про запах. Так, це неприємно. Значить, вчися робити це швидше. Не можна відволікатися на емоції.

Саме тому експерти не роблять розтин своїх родичів.

ПІДСНІЖНИКИ І РУСАЛОЧКИ

Мало не всі смерті прогнозовані, кажуть лікарі. Багато трупів перед вихідними і на вихідні. В будні дні переважно 2-3 людини в день, 4-5 – на вихідні. Часто це отруєння алкоголем, самогубство. Решта – ДТП, насильницька смерть, вбивство.

Коли людина помирає не від захворювання, це вважається насильницькою смертю.

Лілія: ви знаєте, що може бути смертельне отруєння етиловим спиртом? Народ думає так: випив, відіспався і все добре. Але не розуміє, що можна допитися до того, що не прокинешся. І, до речі, якщо родичі привозять тіло і починають говорити, що він ніколи не пив, то на 80-90% причина смерті – отруєння етиловим алкоголем.

– Русалочки? А хто це? Утопленики? То ми їх так і називаємо – утопленики. А щодо «підсніжників» – пішов пропав, сніг розтанув, знайшли. Це досить стара назва. Це не тільки експертний жаргон. Їх формує поліція. Ми тут намагаємося від цього відмежовуватися. Особисто я зробив роботу і не хочу про це думати. Ти пам’ятаєш все, всі обставини, але як хто кого називає – то особисте, – каже Олександр Хомич.

СМЕРТЬ НЕ МОЖЕ ПРОСТО ТАК ВЗЯТИ І ПРИЙТИ

Олександр: буває, що не можемо встановити причину смерті. Ми можемо підозрювати певні речі, але довести чи спростувати це не можемо. У мене взагалі філософський підхід до того, що людина померла. Де насильницька смерть, то там простіше: там очевидні речі і ти знаєш, чим все закінчиться. А буває, дивишся на людину: є всередині якісь зміни, але чого вона померла – лише Бог знає. Смерть не може просто так взяти і прийти – має щось трапитись. У «швидкій» кажуть, що тромб обірвався, але зазвичай це не так. Не буду вас переконувати, чому це не так. Ми констатуємо часто, що є захворювання серця якісь, але чому воно зупинилося ми не знаємо. Є такі зупинки, що навіть лікарі-клініцисти не можуть встановити причини.

Причин виникнення хвороби є безліч, але в кожній причині є спільний пункт – спадковість. Він дуже важливий. Але якщо погана спадковість, але за собою слідкувати, то можна жити довго і щасливо.

 «ЗНАЄТЕ, ВОНИ ТАМ НА НЕБЕСАХ СПІЛКУЮТЬСЯ, МАБУТЬ, НЕ ЗНАЮ…»

Олександр Хомич все ж в окремі прикмети, може, й вірить, бо розповідає і стукає по дереву:

У нас невеликий об’єм досліджень, щоб бути ювеліром. І область порівняно спокійна. Я бачив лише декілька десятків вбивств. Наприклад, жінка відрізала голову чоловікові. І зразу ланцюгова реакція – те саме зробила інша жінка. Знаєте, вони там десь на небесах сходяться і між собою якось спілкуються, не знаю. І все – 5-7 років після цього тиша. Потім знову щось вискочить. А так – рутина.

Олександр: ми знаємо, що в осінньо-зимовий період підуть ДТП, на свята і вихідні - отруєння алкоголем. П’ятниця. А ми чекаємо роботи. От скільки у вас роликів про п’ятницю є?

«НІХТО ТУТ НЕ ВСТАЄ, АЛЕ НА ЖИВІ ТРУПИ ВИЇЖДЖАЄМО»

До походу в морг я готувалася – читала про різні випадки, дивилася інтерв’ю. Кажу експертам, що читала, що в трупів можуть відкриватися очі.

– Ні, ніхто тут не встає, але на живих трупів виїжджаємо, – відповідає Олександ Хомич.

– Живий труп? – перепитую.

– Так, ви виявили труп і викликаєте слідчо-оперативну групу. Експерт підходить до тіла і констатує, що він живий. Це або глибоке алкогольне сп’яніння, або людина лежить кілька днів у мозковій комі і її вже навіть опариші починають їсти. Але вона жива, – пояснює лікар.

Розтин проводиться після появи щонайменше ранніх трупних змін: охолодження тіла, заклякання, появи трупних плям.

«МИ БІЛЬШЕ ЦІНУЄМО ЖИТТЯ»

– Звичайно, ми більше цінуємо життя, – каже Олександр Хомич.

– От ви постійно пристібаєтесь в авто? – питає в мене Дмитро Партак.

Зізнаюся: практично ніколи.

– А ми – завжди, – відповідає він.

– Ми пристібаємося не через те, що спрацьовує датчик в авто, а через те, що в голові спрацьовує, – каже Лілія Вірун.

– Ви чули вираз «Memento mori»? – питає Олександр Хомич.

– У мене таке татуювання, – відповідаю.

– Так, про смерть потрібно пам’ятати. Це фінал. Ми не знаємо, що кого коли чекає. Куди б ми не літали, які б генетичні дослідження ми не проводили, як би ми глибоко Біблію не читали.., – каже завідуючий.

***

– Ви там удома спіть спокійно, – на прощання каже мені Олександр Хомич.

Сідаю у авто. І вже на роботі згадаю, що не пристібала пасок безпеки.