Лікар ветеринар з Волині має у доробку близько 100 вишитих робіт. Це не лише одяг (сорочки і плаття), а й картини та ікони.

Про це йдеться на сторінці ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області.

«Коли мені було 10, я вишивав серветки. Пам’ятаєте, колись модні були?! У сервантах, на шафах і столах... Моя мама дуже гарно вишивала. Вишивала навіть килими і нам одного подарувала... Досі є! Вона й зараз вишиває, щоправда, вже не килими, а подушечки онукам... Проте рідко – пальці болять», – так розпочав свою розповідь про захоплення, через яке іноді прокидається о четвертій ранку, лікар, завідувач відділення хіміко-токсикологічних досліджень Волинської регіональної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів ГУ Держпродспоживслужби у Волинській області Володимир Коцюбинський.

«Під час навчання в академії, а я завершив Львівську академію ветеринарної медицини, не вишивав... Якось часу не було», – згадує лікар.

А повернула Володимира Коцюбинського до вишивання його дружина, яка теж навчалася в ветеринарній академії, проте на іншій спеціальності. На випускний у виші вона подарувала Володимирові вишиванку, яку сама вишивала... Після цього до нього знову повернулося натхнення.

«Тоді був такий період, що вишивали бісером. Мене так це захопило! І я почав вишивати іменні іконки. Таке було, що я вставав о четвертій ранку і до шостої вишивав, а потім на восьму йшов на роботу. А зараз, звичайно, дещо інакше – двоє дітей, став завідувачем відділу – робота і побут забирають багато часу», – зазначає Коцюбинський. А ще каже, що був період, коли одну річ вони з дружиною вишивали разом. Вона перед виробу, а він – спинку.

На сьогодні у цій родині до вишивання долучився й восьмирічний син подружжя – Марко.

«Він два сердечка на 8 Березня для дівчаток, які йому подобалися, вишив і подарував їм. Гордий був. Звісно, не без допомоги мами», – розповідає тато хлопчика.

У робочому кабінеті Володимира Коцюбинського – іконка вишита власноруч. Колеги – захоплюються, а в дитинстві, як зізнається лікар, соромився навіть комусь розповідати, не те що показувати свої роботи. Зараз син пишається. А самого автора вишиванок вишивання надихає і заспокоює.