Про красивий та величний храм Івана Богослова (ПЦУ) села Зоря Устилузької громади слава шириться далеко за його межами. Бо ж таки вирізняється він з-поміж інших.

Про це йдеться в газеті «Слово правди».

Тут окрім самої святині на церковному подвір’ї збудовані також дзвіниця, капличка, встановлений хрест-оберіг, є навіть куточок для дітей. Уся територія дбайливо впорядкована. Очевидно, що багато праці тут докладено. Як кажуть місцеві мешканці, все це створено завдяки справжньому господарському хисту настоятеля Віталія Іваніва, який згуртовує релігійну громаду та дбає про храм. Підтримують ідеї священника й парафіяни, які долучаються до створення краси та дбають про неї.

Сьогодні на прохання зорянців ми розповімо про жінку, яку можна побачити на церковному подвір’ї чи не найчастіше. Мова піде про Галину Плетінку, яка повсякчас трудиться у храмі й біля нього, створюючи красу навколо. А до новорічно-різдвяних свят вона прикрасила ялинки у храмі власноруч вишитими новорічними кульками, а також виготовила кілька композицій з шишок.

Пані Галина народилася у цьому мальовничому селі, яке на той час мало іншу назву – Пузов. Це вже пізніше село перейменували і воно стало Зорею. Тут промайнуло її дитинство, тут закінчила школу й після того багато років приїздила сюди лише як гостя – до батьків та родини.

Жінка розповідає, що доля завела її отримувати вищу освіту дуже далеко від дому – у місто Майкоп Адигейської автономної області. Там у педагогічному інституті здобувала фах вчителя російської літератури. Хоч, зізнається, змалку хотіла викладати історію або біологію, але таких факультетів у цьому виші не було. Все ж жінка дуже любила свою професію і присвятила їй 28 років своєї трудової діяльності. Працювала Галина Дмитрівна на Сокальщині у селі Лучиці, куди, вийшовши заміж, переїхала жити. У місцевій школі майже три десятиліття навчала учнів російської мови, а згодом викладала такі предмети як зарубіжна література та християнська етика.

Там, у Лучицях, у неділю й на свята стала відвідувати богослужіння у храмі Бориса і Гліба. Каже, мала старших колег, які не пропускали жодної служби Божої, а також дбали про церковне обійстя, тому й сама долучилася до такої роботи. А оскільки Галина Дмитрівна дуже любить вишивати, то кілька різних комплектів вишитих рушників на ікони створила для цієї святині. Більше того, декілька також виготовила на замовлення для церкви, що у сусідньому селі Лещатів, а такої її вироби прикрашають храми у Ковельському та Луцькому районах.

Дванадцять років тому Галина Плетінка вийшла на пенсію за вислугою років і повернулася жити у рідне село – після смерті матері доглядала батька, якого не стало минулого року… Тут вона теж стала щонеділі й на свята відвідувати службу Божу у храмі, а ще долучилася до когорти місцевих мешканок, які наводять чистоту й красу у приміщенні та на подвір’ї церкви. Їх називають сестрицями. І саме завдяки таким людям заквітчані й охайні храми зустрічають вірян. Виконують ці жінки усю роботу за покликом серця, згуртовують при необхідності інших односельців, щоб разом дбати про місцеву святиню. Галина Плетінка, яка хоч і не стала біологом за професією, все життя займається городництвом і квітникарством для душі. З ранньої весни й до пізньої осені вона прикрашає барвистими квітами храм і церковне подвір’я, втілюючи свої ландшафтні ідеї. Біля таких красивих місць так часто після богослужінь фотографуються віряни.

Братики, петунії, сульфінії, хризантеми цвітуть у різні періоди й досить тривалий час, тому різнобарв’ям наповнюють обійстя святині. Більшість з цих квітів Галина Плетінка вирощує біля свого дому, а тоді викопує й пересаджує на клумби, що біля церкви. А деякі квіти з плантації висаджує у горщики, які згодом виставляє на території біля храму та у приміщенні святині. Перевозить їх тачкою, або просить сусідів Тетяну і Сергія Курилів, аби ті запрягли коня й возом допомогли усе доставити. З цього року пані Галина планує вирощувати квіти на території біля храму, тим більше, що місця там вистачає.

До зимових свят у Зорі прикрасили церкву теж, як завжди, дуже красиво. Встановили дві великі та кілька малих штучних ялинок. Великі новорічні красуні, які стоять по обидва боки тетраподу (стола, на якому розміщена головна ікона храму) оздобили кульками, які власноруч виготовила Галина Плетінка. Вона на полотні вишила оригінальні орнаменти, якими згодом огорнула придбані на ринку «заготовки» – пінопластові кулі. Так створила 170 великих, середнього розміру й малих ялинкових прикрас. Розпочала творити ще влітку.

Ідеєю виготовлення таких новорічних кульок, каже, загорілася ще минулого року. В одній з новинних телепередач вона побачила сюжет про таким чином прикрашені ялинки у Тернополі, а згодом учениця пані Галини, яка живе в Італії, надіслала їй фото своїх виробів, що виконані у подібній техніці. Так жінка вирішила й собі вишивати новорічні кульки, але як їх створити не знала. Коли діти подарували їй смартфон, то стала цікавитися поетапним процесом виготовлення таких новорічних прикрас в інтернеті. Зрозуміла, що це нескладно й влітку взялася до роботи.

Орнаменти вишивки Галина Дмитрівна обирала з вирізок із журналу «Радянська жінка», який колись передплачувала її мама. Каже, не хотіла на кульках вишивати, приміром, квіти, а вирішила, що для прикрас для храму, краще підійдуть геометричні візерунки. Нитки підібрала трьох основних кольорів: зеленого, синього та червоного у кількох відтінках, які поєднувала в оригінальні композиції. Де-не-де додавала трішки жовтих вкраплень.

Прикрашають Зорянську церкву також вісім виготовлених Галиною Дмитрівною ялинок із шишок, що оздоблені стрічками, намистинками, блискітками. Робота над цими композиціями стала своєрідною розрадою для жінки у період боротьби з коронавірусною інфекцією. Творчість рятувала від важких думок. Як розповідає пані Галина, на створення цих декорацій знадобилося близько мішка шишок, які зібрали й принесли односельці, а ще вони допомогли придбати усі інші необхідні матеріали для створення таких виробів – як тільки хтось у справах їхав у місто, то цікавилися у Галини Дмитрівни, яких елементів для композиції потрібно докупити, також необхідні елементи декору привозив отець Віталій.

Вишила для церкви Галина Плетінка й кілька комплектів рушників, які розміщують над іконами. Та ікони на полотні вона теж вишиває. Деякі для себе, для дітей і онуків, а ще – на подарунок рідним.

У Галини Дмитрівни ще стільки планів та задумів, які вона неодмінно найближчим часом втілить. Це людина, з якої варто брати приклад, адже вона з щирим серцем трудиться на благо усієї релігійної громади і докладає значних зусиль, щоб усі парафіяни, збираючись для спільної молитви, звершували її у красивому храмі.