Помер колишній боєць добровольчого батальйону «Айдар», голова громадської організації «Товариство інвалідів АТО Волині» Євген Городничук.

Про це у повідомила у фейсбуці журналістка Еля Коротинська.

Боєць із позивним «Гриць» родом з міста Лозова, що на Харківщині.  Добровольцем пішов на фронт. На Донбасі підрозділ Євгена стояв у Щасті, звільняв Лутугине, проривався до аеропорту Луганська.

5 серпня 2014 році у бою на вході до Луганська Гриць «спіймав» кілька скалок у хребет і в ногу. Тривалий час лікувався і мешкав у Луцьку. Став інвалідом ІІ групи. Очолював громадську організацію «Товариство інвалідів АТО Волині».

У червні 2020 року Євген Городничук був гостем ефіру телеканалу ГІТ.

6 січня 2021 року відійшов у кращі світи.

Колектив Громадського Інтерактивного Телебачення глибоко сумує з приводу непоправної втрати.

До війни Євген до холодів ходив у шортах по Лозовій, збираючи погляди ззаду під коліном. Там у нього – тату тризуба. Працював на залізниці помічником машиніста.

Про свій бойовий шлях воїн у 2017 році розповів порталу міста Лозова InfoPort.

Друкуємо фрагменти цієї розповіді.

«Наш батальйон формувався відпочатку як батальйон територіальної оборони, але під кінець почав виконувати функції штурмового батальйону, – згадував Євген. – Ми займали позиції, з боями їх відбивали, а за нами вже закріплювалась українська армія.

Те саме ми зробили 5 серпня 2014-го, увійшли вже у межі Луганська, і наша група, з наших хлопців, висунулася трохи вперед, на перехрестя, щоб зробити спостережний пункт попереду основних сил. Була атакована сепаратистськими піхотинцями з засади.

Ми думали, їх небагато, пішли виручати своїх хлопців під прикриттям однієї БМП (бойова машина піхоти – ред.). Ротний сказав: “Добровольці, йдіть своїх рятувати”. 15 чоловік нас зібралося швиденько, наділи шоломи, побігли за БМП. А потім з’ясувалося, що там не лише їхня дрібнота. Вони з РПГ спочатку підбили нашу БМП, вона від’їхала, ми залишились на дорозі, а потім виїхав їхній танк, почав розстрілювати нашу БМП, почав розстрілювати нашу піхоту... Ну, і в процесі цього я отримав скалкові поранення в хребет і в ногу.

Була їхня атака, за танком йшла піхота їхня. Я вже там відповзав метрів 400 з іншими пораненими пацанами.

З гранатою в руках повз, щоб у полон не здаватися.

Звільнення міста Лутугине, Євген – ліворуч
Звільнення міста Лутугине, Євген – ліворуч

Але потім, коли підповзали вже до своїх, сховалися у “зеленку”, бо наші пішли в атаку. Щоб не потрапити під вогонь свій і чекати, поки наші поженуть їх.

Наші основні сили вийшли, розбили ФСБшний відділ з боротьби з тероризмом “Гюрза”  – [розбив] добровольчий батальйон “Айдар”, хлопці в якому 2-3 місяці тому були вчителями, артистами, залізничниками. Хоча сили, як доповіла розвідка, були рівні, просто в нас трохи більше було бронетехніки. І по втратах в нас четверо загинули і 9 поранених, а в них 30 чоловік тільки загиблих було, спеців їхніх, спецназу.

Мене вивезли в Щастя, гвинтокрилом – у Харків. Там дістали скалок з хребта і літаком відправили в Київ».

«Я не шкодую, що я там був, і якби повернути час назад, повторив би те саме».