У такий складний період для нашої країни військову форму зодягнула майже вся сім’я Гриневичів із Любешівської Волі, що на Волині.

Про це пише Нове життя.

Голова сімейства Василь Петрович свого часу служив в армії. Не один рік працював рятувальником, а після повномасштабного вторгнення росії на територію України чоловік свідомо став на захист Батьківщини. Хоча лише 19 лютого поїхав у Польщу на заробітки. Та коли над Україною нависла небезпека, практично відразу ж повернувся. Пан, у якого працював Василь Гриневич, безкоштовно завіз його до кордону.


Дружина Світлана Іванівна багато років трудилася медичною сестрою в територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг), потім – завідувачкою віддділення соціально-побутових та інноваційних послуг терцентру. І ще до лютого подумати навіть не могла, що замінить білий халат на військовий однострій. Хоча, як зізнається, колись навіть мріяла стати військовою.


Їхня донька Анна цьогоріч здобула ступінь магістра в Ірпінському державному податковому університеті, де упродовж п’яти років вчилася на юридичному факультеті. Паралельно пройшла військову кафедру, має звання офіцера. Тому після подій 24 лютого зобов’язана була стати на захист України. І мама, аби підтримати свою доньку, прийняла таке ж рішення.


«Якщо чесно, я як мама і дружина не хотіла, щоб чоловік та донька йшли служити, відмовляла. Тоді не думала, що в нас буде така війна. Вірилося, день, другий постріляють – і буде все добре. Але зараз розумію, що помилялася. Восьмого березня мені зателефонували і сказали, що я як медик можу йти до війська. Тоді ми сім’єю вирішили, що піду і я. Просто знали, що у цивільному житті я не принесу стільки користі, скільки можу принести нашим військовим, які щодня потребують медичної допомоги», – розповідає Світлана Іванівна.

Відколи подружжя Гриневичів і донька стали на захист Батьківщини, їхній син Вадим трудиться в тилу. Роботу в терцентрі соціального обслуговування поєднує із домашніми справами. Адже тепер усі хатні обов’язки й робота по господарству лягли на його плечі.

Тож наразі троє Гриневичів мають своє місце несення служби, свої обов’язки та звання. Про деталі не розповідають, бо поки що не на часі про це говорити відкрито. Та й загалом у такому своєму виборі вони не вбачають чогось особливого й вартого уваги.

«Ми просто робимо те, що маємо робити. Але ми не герої, а прості люди. В усьому покладаємося на Божу волю. Як дасть Господь, так і буде», – скромно зазначає військова сім’я, котра робить такий важливий вклад у наближення нашої спільної перемоги над російськими окупантами.