Оксана Леонідівна Мала двадцять років працює вчителькою математики Луцького ліцею №9. Жінка в обласному центрі підготувала найбільшу кількість випускників-двохсотбальників із зовнішнього незалежного оцінювання. Цьогоріч із 25 учнів її класу – 13 склали комплексний тест, який складався із трьох базових предметів: це історія, математика та українська мова, на двісті балів.

Про те, чому вчителька любить свою роботу та як їй вдається доступно викладати математику учням розповіла в інтерв'ю Суспільному.

– Чи можете точно порахували, скільки дітей склали ЗНО з математику на 200 балів за ці роки?

– Цього року ЗНО відрізнялося від попередніх років, а саме формат, бо був комп’ютерний тест, який складався із трьох базових предметів. Так от учні мого класу – 25 складали цей іспит і 13 дітей склали на 200 балів, тобто більша частина, попередній рік була учениця Соколова Тетяна, ще перед тим рік було двоє учнів – Данило та Андрій і ще у мене було в практиці, коли я вперше складала зі своїми учнями, я теж вважаю, що я складала це ЗНО перед тим – це Юлія Бойко, усіх пригадаю.

– Я знаю, що коли діти готуються до ЗНО, то надсилають вам розв’язки завдань опівночі. Чи були такі випадки? Чи дозволяють діти переходи ось цю межу: вчитель-учень і як ви її формуєте? Вчитель – це наставник, авторитет, чи друг?

– Інколи вчитель – наставник, інколи – авторитет, інколи – друг. Випадки такі непоодинокі, бо результати ми усі спільно очікуємо, усі спільно хвилюємося: і батьки, і учні, і я в тому числі, бо це – результат моєї праці. І коли дійсно діти отримують результат вночі, вони одразу мені пишуть. Я відповідаю, я чекаю.

– Напевно, і у Вашій практиці траплялися такі учні, яким математику не вдавалося осилити. Можливо, вона не була цікава, можливо, вони не були мотивовані. Що робити у такому випадку?

– Річ у тому, що я протягом усього життя викладаю у математичних класах. Тобто, це уже свідомий вибір учня, який обирає цей профіль, тому таких дітей, які б не любили категорично математику там немає, але є діти, яким тяжко давалася математика, ми у всьому допомагали. Математик зі світовим ім’ям, Михайло Пилипович Кравчук у початкових класах він отримував низькі оцінки з математики, але він, попри це, згодом зробив величезний внесок у науку.

– Що визначальне для того, щоб учень досягнув успіху?

– Любов до предмета усе ж таки. Тому, що у моїй практиці також є такі випадки, коли дитина починаючи з оцінки «8», «7» закінчила і здала ЗНО на 200 балів. Головне – любити предмет і, звичайно, розвивати своє вміння. Без роботи нічого не буде.

– Чи є у вас якась така «вчительська фраза» за якою вас впізнають учні та що ви завжди говорите учням?

– Розумієте, кожен клас якийсь особливий, тому такої загальної фрази, напевно що не існує, а от я, особливо у наших, теперішніх умовах кажу: «Діти, Україні потрібні розумні учні».

– Війна не зруйнувала ритм навчання у школі, хоча воно зараз відбувається у змішаній формі – дистанційно та очно. Як працювати у таких умовах?

– Це виклик для усіх. Звичайно діти, як і ми усі, перебувають в емоційному стресі. Не треба далеко ходити, от розкажу випадок, що був сьогодні у класі. Прочинене вікно і проїжджає вантажівка: у цей момент – переляк в очах дітей, бо звук автомобіля дуже схожий був на звук літака, але я повернулася до дітей, сказала: «Будьте спокійні – це автомобіль», - і побачила їхні усмішки. Важливо зараз враховувати не тільки академічні успіхи, а й ще емоційний стан кожної дитини. Математика – перш за все, але життя дитини та кожного з нас – передусім, тому, під час повітряних тривог ми покидаємо урок і йдемо в укриття.

– Чи є серед ваших випускників діти, учні, уже вони дорослі люди, які нині боронять Україну? Які знаходите слова підтримки для них?

– Є такі учні, ми підтримуємо з ними зв'язок, пишемо час від часу один одному. Фраза, яка завжди супроводжує: «Я пишаюся тобою». Можливо, це не було сказано колись, то тепер настав час, щоб сказати це зараз.

– Нині, на жаль, маємо такі приклади, що на окупованих територіях вчителі, педагоги або ж примусово, або добровільно пішли працювати у школи, які під контролем російської влади. Ви розмірковували, як би ви могли вчинити?

– Я думаю, що кожен вчитель моделював собі таку ситуацію. Звичайно, добровільно це не було б. Сказати однозначно це неможливо. Я точно знаю, що я – патріотка своєї держави, що я люблю Україну, що я буду робити усе, що в моїх силах у вихованні дітей, щоб вони так само любили свою державу та були освіченими.