Оксана Макарова народилася та прожила все життя в Маріуполі. Тікати з рідного міста її змусила війна.

Про це розповіла в інтерв'ю Оксана Макарова Волинському обласному центру зайнятості.

Коли 24 лютого почалася повномасштабна війна, жінка зрозуміла, що необхідно тікати з міста, адже її чоловік військовий.

– Я знала, що треба виїжджати, але маючи маленьку дитину на руках й пів бака пального, боялася їхати сама. Адже якщо машина заглохне десь у полі, що я буду робити?

Родина Макарових мешкала в центрі Маріуполя, навпроти драмтеатру, куди 16 березня потрапила російська ракета. На щастя, пані Оксана разом із дитиною за день до цього виїхали до іншої частини міста. Там, в підвалі одного з приватних будинків, переховувалися понад 5 родин.

– Коли були обстріли, чутно свист або вибухи. Коли летить на тебе, таке враження, що ти не чуєш нічого. Не встигаєш зреагувати. Якось серед ночі вилетіли шибки, то я навіть не встигла встати з ліжка. Я вела в гугл- хмарі такий собі відео-щоденник, звернення до чоловіка. Записувала, де перебували й як ми. На випадок, якщо щось трапиться, щоб він знав.

В окупації жінка провела 21 день, аж поки її родина (брат, сестра, свекруха) не знайшли необхідну кількість пального та наважилися виїхати. Як ми всі пам’ятаємо, жодних зелених коридорів з міста не було. Тож виїжджали на свій страх та ризик.

– Ми їхали в нікуди. Не знали, де Україна, де росія, де та як будемо жити. Через соціальні мережі на наше прохання про допомогу відгукнувся один чоловік із Волині. Він запропонував нам безоплатно пожити в його будинку у селі біля Луцька. Це було спасіння.

Мало хто хотів давати житло переселенця з дітками й хатніми улюбленцями. А тут для великої родини відкрили двері й щиро прийняли. Так, вся сім’я та пес прожили в селі Милуші Луцького району 7 місяців.

– Завдяки підтримці людей, які гостинно нас прийняли, допомогли з продуктами й речами першої необхідності, я, напевно, швидше оговталась.

Рік тому пані Оксана під час декретної відпустки зацікавилася виготовленням сувенірів та декоративних речей з епоксидної смоли.

Спочатку жінка довго вивчала особливості такої роботи, шукала необхідні матеріали. Згодом створила маленьку майстерню в своїй квартирі, адже робота з смолою потребує окремого приміщення. Так, почалися перші кроки приватного підприємництва. Реалізовувати свої роботи пані Оксана почала через сторінку в Інстаграм. Але через війну довелося залишити все: й дім, й майстерню. Опинившись на Волині, переселенка зрозуміла, що треба рухатись далі. Адже що більше залишалася без роботи, то більше полонили важкі думки. Майстрині з різних міст України, які також займалися епоксидною смолою, почали надсилати пані Оксані різноманітні матеріали, хто що мав та міг поділитися. Хтось смолу й фарбники, хтось форми та декоративні дрібнички.

– Мене дуже розчулило таке ставлення дівчат. Я отримувала посилки з різних куточків України й в мене котилися сльози. Не могла повірити, що так буває, коли чужі люди відгукуються на твою біду. Здавалося долучився кожен хто міг, щоб моя майстерня почала відроджуватися тут, на Волині. Так, матеріалів було не так багато, але з цим вже можна було працювати.

У серпні жінка дізналася про державну програму з мікрогрантів «єРобота», де через портал «Дія» можна подати заявку на отримання грошей для створення або розширення бізнесу. Написавши грант на 150 тисяч та подавши заявку на участь, пані Оксана чекала перевірки всіх документів. Коли жінка пройшла співбесіду, зрозуміла, що допустила деякі помилки в розрахунках. Тож мусила виправити їх та подавати документи в наступну хвилю. Так, через деякий час вона все ж таки отримала позитивну відповідь від Державної служби зайнятості та нині очікує зарахування коштів на рахунок.

Окрім цього напряму, Оксана Макарова розвиває маленьке швейне сімейне підприємство, яке займається виготовленням плитоносок та підсумок для військових. Адже коли стикнулася з проблемою забезпечення чоловіка-військового, то жодні фонди і благодійні організації не могли допомогти. А купувати все було занадто дорого. Пані Оксана почала шукати вихід й звернулася до благодійної організації, що допомагала жінкам ветеранів, та запропонувала шити необхідні речі, лише тільки б профінансували покупку швейної машинки. Тож зараз жінка займається розширенням й цього напряму, допомагає й підказує, як краще виготовляти ті чи інші речі. Адже хто, як не військовий, знає всі нюанси пошиття, щоб військовим було зручно.

– Я взялась за цю сферу діяльності, бо зараз це, як ніколи, на часі. Закладаю у вартість наших виробів мінімум на відшкодування собівартості, тому заробітку з цього не маю, але знаю, наскільки це важливо й як допомагає нашим людям. Планую далі передати цей напрям роботи чоловіку, а сама займатимусь улюбленою творчою справою – епоксидною смолою. Коли робота подобається й ти від неї отримуєш кайф, то, напевно, найголовніша насолода.

Оксана Макарова своїм прикладом показує багатьом, що рухатись далі необхідно, робити помилки не страшно – головне не зневіритися та продовжувати впевнено йти до мети. Маленькими кроками – робляться великі справи. 

Нагадуємо, що нині продовжується прийом заявок на отримання мікрогрантів. Подати документи можна через портал ДІЯ: https://cutt.ly/zK4JT3k

За додатковою інформацією звертайтеся у Телеграм: @pidtrumka_DCZ_Volun