«Роби те, що вмієш найкраще»: Тетяна Неклюдова ніколи не була у Луцьку. Розповідає, що з далекої Донеччини їздила у Карпати, а от на Волинь її привела війна. Переселенка розповіла свою історію втечі від війни для пресслужби Волинського обласного центру зайнятості.

Жінка усе життя прожила в Слов’янську і кожна згадка про рідне місто викликає в неї сльози. Каже, що там було красиво й усе рідне. Зараз її квартира ще ціла, але що буде далі – невідомо, адже там розпочалися активні бої. Про всяк випадок, поки працює пошта попрохала передати їй зимовий одяг...

Ми ж їхали не на довго. З маленькою валізою: кілька футболок, білизна, штани. Сподівалися, що незабаром повернемося. А зараз уже й боюся загадувати, – ділиться жінка.

Каже, що у 2014 році теж виїздила, але лише на два місяці. Щоправда, тоді росіяни використовували не таку страшну зброю. Вирішила знайти безпечне місто лише тоді, коли у рідну лікарню «прилетіло».

« жила поряд. Брала багато чергувань, бо ж не всі могли до роботи добратися. І думала: що ось війна, але я ж «за мурами» лікарні. Це моя фортеця, – каже пані Тетяна.

А виявилося, що й червоний хрест на будівлі не спиняє окупантів. У 2022 році залишати дім та роботу довелося знову.

 Я ж була медичним директором і відповідала за людей, – каже вона та додає, що дехто з її колег таки лишився, хоча керівництво казало евакуюватися. Зараз обласна дитяча лікарня міста Слав’янськ «частково припинила діяльність».

На наше запитання: «Чи залишилося багато родин із дітьми?» Тетяна Неклюдова не може стримати сліз. Каже, що є люди, які вирішили залишитися у місті, попри постійні обстріли та загрозу окупації. Її ж колеги консультують телефоном, а у разі необхідності виходять на огляди. Стаціонар, звісно, не працює.

На початку червня окупанти завдали ракетно-авіаційних ударів. У квартирі пані Тетяни вибуховою хвилею відкрило вікна, а в сусідів і геть повибивало. Жінка поїхала до Луцька ще у квітні, коли її друзі їхали сюди, адже їхні діти вже жили певний час тут у знайомих.

Щоправда, Луцьк зустрів переселенців із Донеччини не дуже гостинно. Проте Тетяна Неклюдова зауважує, що це єдиний прикрий випадок за весь час їх перебування тут. Ріелторка, яка здавала квартиру, і уточнювала звідки, їде компанія, подумала, що вони з Києва.

 Ми говорили по-телефону і сказали, що виїжджаємо зі столиці, – каже наша співрозмовниця.

В Луцьку ріелтор побачила їх прописку і зауважила, що не хоче мати діло з людьми зі сходу. Однак договір підписала та оплату взяла. А на ранок приїхала і сказала: «Виселяйтеся». Не переконали її жодні аргументи: ані те, що люди з далекої дороги, ані те, що старші, ані те, що лікарі… Так вони опинилися фактично на вулиці у незнайомому місті. Однак саме цей випадок звів друзів з Оксаною Андрухненко, власницею «Кутового будинку».

Саме у неї вони живуть досі. Раніше в будинку мешкали 23 людини, які, тікаючи від війни, знайшли тут прихисток, а зараз лишилося 11.

Я просто не можу передати, наскільки вдячна цій жінці. Бо вона не тільки надала нам безоплатно житло. Вона знайшла до кожного підхід. Завжди розрадить. Водить нас на екскурсії, прогулянки, – каже переселенка.

Війна позбавила людей не тільки дому, а й улюбленої роботи. Пані Тетяна 38 років пропрацювала педіатром і хотіла продовжити допомагати дітям.

Ми були без роботи, тому днями сиділи в новинах і від того тільки гірше було, – каже вона.

Тож за пошуком роботи звернулися до Луцького міського центру зайнятості.

Дуже дякую Наталії Вознюк, працівниці відділу рекрутингу, яка відгукнулася на наш запит і допомогла знайти роботу, – каже лікарка.

Зараз переселенка працює у Медичному центрі педіатрії та сімейної медицини. «Мене там дуже тепло прийняли. Ще й зробили рекламу», – сміється. Каже, що раніше не дуже виставляла свої світлини у Фейсбуці, а тут на сторінці клініки, про неї написали. До речі, деякі лучани вже підписали з нею декларацію і це можна зробити в клініці безоплатно.

Жінка переконує, що готова була б лишитися тут… Якби не її дім. Бо попри привітне ставлення лучан, вона невимовно хоче до рідного Слов’янська. Каже, що як Україна переможе, і її місто буде безпечним, то планує повернутися. Однак зараз складно прогнозувати, тому поки робить те, що вміє найкраще – лікує малюків.