Далекий та загадковий Узбекистан для тисяч українців ставав домом, і, на жаль, траплялося, що й місцем примусового заслання. Більшість їхала сюди, аби знайти роботу. Так само як уродженець міста Каменя-Каширського Валерій Ольховик.

Замолоду чоловікові довелося попрацювати у цій центрально-азійській країні. Він був серед тих людей, котрі зробили диво – перетворили посушливу, майже безводну рівнинну, засолену територію узбецького Голодного степу на цілком придатні для ведення сільського господарства землі, - пише газета Полісся.

Сьогодні тут вирощують бавовну та інші технічні культури. До початку ж масової меліоративної кампанії, основна частина якої припала на 60-70 роки минулого століття, в Голодному степу зростали хіба що трава та стійкі до посухи чагарники, через що його і назвали “голодним”.

Потрапив сюди Валерій Григорович у 1971-му році, одразу після закінчення Українського інституту інженерів водного господарства в місті Рівне (тепер Національний університет водного господарства та природокористування). Займався облаштуванням каналів для підведення прісної води до полів бавовни, що саме активно закладалися на штучно знесолених ділянках, системи дренажу.

Працювати доводилося під палючим сонцем, у незвичних волинянину кліматичних і культурних умовах. Але спогади про той, як каже “хороший досвід”, він проніс через усе життя. Нині чоловікові сімдесят три. Пан Валерій давно на пенсії. У його трудовій біографії багато сторінок. Трудився на різних підприємствах Любешівщини, спробував себе і механізатором, і головним інженером, та навіть певний час пов’язав долю з лісівничою галуззю.

Не гребував сезонними заробітками, адже додаткова копійка ніколи не буває зайвою. А їй ціну чоловік добре знає. Дев’ятирічним залишився сиротою, без батька, який раптово помер. Щоби підтримати родину, ще школярем взявся підпрацьовувати, заробляти власний хліб. І відтоді ніколи не цурався будь-якої роботи, хай якої важкої.

– Тому й не злякався пересохлого степу, котрий радше нагадував пустелю. Поїхав туди зовсім молодим хлопцем. Як-не-як там мав перспективу отримати відчутно більшу зарплату. Непросто давалася робота. Температура в Голодному степу літньої пори рідко коли опускається нижче 30 градусів за Цельсієм, води майже немає, і та солона, пили тільки привозну. Але ми, українці, виживемо скрізь. Молодий був, то й не зважав на труднощі. Як старший механік дільниці виконував комплекс меліоративних заходів, які мали допомогти зменшити солоність місцевих ґрунтів і наповнити їх вологою, необхідною для росту бавовни, культивування якої тоді розвивали по всій Сирдар’їнській області Узбекистану, зокрема й тут. Коли починався період її збору, то площі на кілометри перетворювалися у білий килим. А весною, як вона проростала, то скрізь, куди не глянь, зелено. Гарне видовище. І стало це можливим також і завдяки нам, простим трударям-українцям, – впевнений Валерій Ольховик.

Зараз Узбекистан входить до десятка найбільших виробників бавовни у світі. Чудова система зрошування та меліоративних каналів, яку збудували впродовж десятиліть, дозволяє успішно розвивати прибутковий бізнес навіть на малопридатних для цього, як здавалося раніше, територіях. Узбецька бавовна експортується і до України. Цілком можливо, що саме зараз ви одягнені у виготовлені з неї речі.