Мистецькі роботи вуличного художника Андрія Присяжнюка прикрашають стіни будинків в обласному центрі Волині та міські об’єкти. Стріт-артом лучанин займається уже понад 20 років.

Влітку Андрій Присяжнюк на проспекті Волі оновив патріотичний мурал – зображення тризуба, який створив ще у 2015 році. В інтерв'ю Суспільному стріт-артист розповів про власну творчість, вуличне мистецтво та роботи, які сподобалися найбільше.

– Мурал у місті Луцьку на проспекті Волі вперше створив ти у 2015 році. Цього року ти вирішив його оновити. Що додав?

– У 2015 році це був перший мій мурал такого розміру, тобто великої площі. Це була дебютна робота. Коли зараз його оновлював, я це робив з причини, що за сім років фарба вигоріла і фасад полущився в деяких місцях. Потрібно було оновлювати. Коли звернувся до міського голови з питанням оновлення тризубу, я вирішив зробити щось нове. Тобто, щоб мурал не був такий як попередній.

– Що додав до зображення, які кольори?

– Просто брав кольори з навколишнього середовища. Тобто, кольори стін сусідніх будинків, і з цієї гамми кольорової створював тризуб. Для того, щоб це зображення "сиділо" в просторі і не виривалося з архітектурного контексту.

– Тризуб наче розквітнув. Це символічно чи ні? Під ним – палаюча російська техніка. Чому от власне такі паралелі і таке поєднання?

– Я зобразив буквальний сюжет, який актуальний на сьогодні. Кожен має своє сприйняття і людина проходить, бачить. Якщо для когось він розквітнув – значить, все спрацювало так, як має бути. Грамотно підібрані кольори і композиція – і все працює.

– Що для тебе особисто цей мурал із тризубом символізує або означає?

– Для мене наш тризуб і герб – це сильний знак нашої країни, який мені подобається і за формою, і за смисловим навантаженням.

– Як було малювати, оновлювати цей мурал в час повномасштабної війни?

– Після 24 лютого взагалі якось працювати з такими роботами стало важче. Це якийсь психологічний осад чи бар’єр, через який треба переходити, щоб працювати. Не можна все так робити, як це було раніше – якось вільно, на пориві. Ти постійно працюєш, але щось не дає максимально вільно створювати роботи. Відповідно, коли я створював цей мурал, то дуже часто проїжджали машини з надписом "Груз 200", і це також давали певний такий смуток.

– Як реагували лучани і гості міста, які проходили повз і що, можливо, казали, коли ти якраз працював і оновлював мурал?

– Реакції я вже отримав від людей по закінченню проекту. Коли я створював, то мені здається, що всі думали, що буде щось таке не дуже. Вони очі піднімали і коли вони дивилися на стінку, то, я не знаю – може це через сонце, бо я бачив, що вони кривляться. І так собі думав: або робота не подобається, або сонце в очі світить. Але коли закінчив, дуже багато підходили, висловлювали слова вдячності і тому подібне. Обіймали. І ще багато відгуків отримав в соціальних мережах позитивних, в особистих повідомленнях. Здебільшого фідбек позитивний.

– Ти говорив вже про те, що тобі важко працювати з часу повномасштабного вторгнення. А загалом в цей час нелегкий, який переживає вся країна, є ідеї, натхнення, свобода для малюнку?

– 22 лютого я був в Одеській області, почав створювати мурал. Мурал був на тему фейків у масмедіа. І цей мурал я не закінчив. Я покинув Одеську область, бо це було біля Придністров’я і поїхав в Луцьк. Перший час повномасштабного вторгнення я займався волонтерською діяльністю: вантажив вантажі, допомагав, щось малював військовим, і різні справи виконував. До малювання взагалі не лежало. Але потім, в якийсь певний період, прямо захотілося щось малювати, щоб підтримати своєю діяльністю дух українців. І так якось розпрацювався, і вже можу сказати, що можу малювати. Вже звик до цієї обстановки, і навчився в цій обстановці працювати.

– Ідеї малюнків зовсім інші тепер виринають?

– Так склалося, що проекти, які пропонують, всі тематичні та мають смислове навантаження, актуальне до часу.

– Чи волонтериш, чи допомагаєш ЗСУ зараз?

– Буває, що є запити, звертаються, що треба, наприклад, автомобіль розмалювати, або зверталися військові, що треба було їм розмалювати подвір’я, де там знаходяться військові. Тобто, для того, щоб їм підняти бойовий дух. Наразі я є куратором в галереї "4/8". Це такий один з моїх проектів. Там із місцевими художниками ми створювали експозицію: кожен робив тематичні плакати або стікер-паки. Ми їх продавали. Відповідно, ці кошти були переадресовані на волонтерський штаб "Ангар". Коли ми робили цю акцію, то зібрали десь близько 16 тисяч гривень.

– Якою є твоя остання робота?

– Остання робота – я працював в Києві над проектом і розмальовував вагон Укрзалізниці. Моя тема була – Крим. Богдан Зіза – це хлопець, який в травні облив жовто-синьою фарбою адміністрацію місцеву в Євпаторії і йому загрожує 15 років ув’язнення. Відповідно, ця його дія – це його певний протест в підтримку України і нагадування всьому світу, що Крим український. Я осмислював і переосмислював цю тему, і моє зображення на вагоні було присвячене цій темі. Відповідно, я намалював Крим декоративно, і у своїй роботі передав емоцію, яку подав Богдан у своїй дії. Тобто, в моїй роботі там багато потьоків – я так само кидав фарбу у вагон, щоб фарба стікала і був той самий ефект, який на адміністрації в Євпаторії.

– Графіті зараз – це улюблена справа, розвага чи спосіб заробітку?

– Я можу сказати, що це все разом взяте. І спосіб заробітку, і розвага, і комунікації, і відпочинок.

– Скільки у твоєму доробку робіт і які для тебе є найсуттєвішими, найсокровеннішими, тими, що ти пишаєшся?

– В мене є багато робіт, але от мені одиниці з них подобаються. Але зараз, щоб я їх перечислив і згадав, так не класифікую їх.

– Скільки живуть вуличні роботи?

– Все залежить від того, хто її перемалює, або зіпсує, або від того, коли відпаде штукатурка, або від того, коли вигорить фарба. Вони довговічні, насправді. Єдине, що з часом фарба тускніє і все.

– Як змінилася культура і напрям вуличного мистецтва з часу повномасштабного вторгнення? І чи змінюється?

– Я думаю, що всі основні принципи залишилися тими самими, просто теми змінилися. Стріт-арт для художника – це як інструмент, засіб вираження. Для того, щоб виразити якусь тему, художник використовує цей засіб.

– Який має вигляд Луцьк у напрямку графіті-простору, на вашу думку? І чи є куди далі розвиватися вам як вуличному художнику?

– В Луцьку графіті-сцена дуже сильно і добре розвинута в порівнянні з сценами в Україні в інших регіонах. В нас місто виглядає досить симпатично і в нас немає якихось хаотичних стінописів.

Всі стінописи, які є, створені людьми, які у своїй сфері є професіоналами і багато років працюють в цій сфері і мають великий досвід праці. Щодо Луцька і чи можна тут розвиватися? Можна, я думаю, але в інших містах, наприклад, у Львові, це набагато краще робити. У Львові більше шляхів відкритих і більше можливостей.