Вкотре переконуємося, що вся сила і велич України — в її людях. Вони щоденно роблять усе можливе, аби наблизити омріяну перемогу, а для цього кожен вносить частинку власних зусиль до загальної ідеї подолати ненависний в цілому світі рашизм.

Дружно стала в стрій на своєму фронті спільнота рукодільниць із символічною назвою «ВСУ» (В’язальні сили України). У соціальній мережі Фейсбук майстрині організували благодійний різдвяний ярмарок, де у якості призів представляють авторські вироби.

Серед учасниць доброчинного розіграшу уродженка Великої Глуші Тетяна Філюк. Жінка презентує свій лот — жіночу шапку та бактус із якісної італійської пряжі. Вартість квитка для участі у лотереї становить 100 гривень і придбати їх можна необмежену кількість, - пише газета Полісся.


Пані Тетяна із сім’єю близько трьох десятків років прожила у Маріуполі. Але щойно російські загарбники зазіхнули на її домівку, її родина, не бажаючи опинитися під гнітом ворога, покинула місто, знайшовши прихисток на малій батьківщині у Великій Глуші. У родинному колі легше пережити тривогу. Тож тепер, маючи достатньо вільного часу та непереборне бажання стати корисною, жінка зосередила свої зусилля на фронті рукоділля.

— У боротьбі за волю всі методи згодяться. Тож переконана, що кожен із нас має плекати почуття вдячності захисникам за їхню самовіддану службу, а ті, хто в тилу, повинні докласти максимум зусиль, щоб підтримати воїнів у цій кровопролитній битві. Відомо, що окрім військової амуніції солдатам необхідні речі гардеробу, котрі зможуть зігріти їх морозної зими в холодних окопах. Відтак за зібрані кошти в рамках проєкту ми зможемо придбати нитки, з яких виготовлятимемо теплі шапки та снуди для військовослужбовців, — зазначила Тетяна Григорівна.

З війною цікавість до улюбленої справи в’язання різноманітних виробів лише досягла більшого азарту. Своїм прикладом пані Тетяна доводить, що воювати можна і голкою із в’язальними спицями. Втім, аби процес був максимально ефективним, жінка має на озброєнні професійне знаряддя — в’язальний агрегат.

— Із появою на ринку величезного асортименту імпортної пряжі я збагнула, що мої руки не впораються з такими об’ємами ниток. Адже хотілося випробувати більшість зразків. Тоді собі у поміч придбала японську в’язальну машину. На жаль, коли ми виїжджали із Маріуполя, то не могли забрати її із собою. Згодом мої тамтешні сусіди допомогли доправити її в село, тож своє хобі я продовжуватиму тепер уже із користю для ЗСУ, — підсумувала рукодільниця.