Олександр в цивільному житті був торговим представником однієї з українських компаній на заході країни. Нині зі зброєю в руках боронить Україну на сході. Дружина підтримала його рішення йти до війська та відмовилася виїжджати за кордон, щоб бути поближче до чоловіка.

Його історію розповіли на сторінці 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

«До початку широкомасштабного вторгнення я мав за плечами лише строкову службу. До військкомату я прийшов самостійно, ще 24-го лютого, бо розумів, що країну треба захищати. Мені видали повістку, на якій не було дати, та сказали очікувати дзвінка. Я провів в очікуванні ще кілька місяців, аж до кінця травня, а призвали мене у військо в середині червня», – розпочинає розмову військовий

Після прибуття в окрему механізовану бригаду імені князя Романа Великого хлопець кілька тижнів провів на полігоні, де здобув навички користування зброєю, навчився діяти у складі підрозділу та виявляти мінні пастки, а також користуватися індивідуальною аптечкою.

«Перша зустріч із ворогом, як кажуть очі в очі, відбулася під час звільнення одного з населених пунктів Харківщини. Ми у складі штурмової групи відірвалися від наших основних сил та опинилися неподалік від ворожого танка, який почав по нас працювати. Це дуже неприємне відчуття, коли на тебе полює танк, а тобі немає, чим йому відповісти, бо протитанкові засобі залишилися в іншій групі», – пригадує ті події Олександр.

Того разу хлопцям пощастило й вони змогли перетнути повністю ділянку, яка прострілювалася, та повернутися до своїх у повному складі. Як згадка про той бій у Сашка залишився шрам на носі від ворожого уламка.

«Я не хочу нікуди їхати з рідної країни. Як би це банально не звучало, але мені немає куди втікати. Я працював у Німеччині. У мене немає ілюзії, що за кордоном мене хтось чекає.
Там добре працювати та заробляти гроші, але жити таким життям я не хочу. В Україні все набагато простіше та легше. Починаючи від сфери послуг та відвідування лікаря — й закінчуючи самим стилем життя. Наразі я у себе вдома, я тут народився, а свій дім треба захищати», – наголошує Олександр.