У волинській бригаді з перших днів війни служать військовий Лев та його команда, два Олександри і Микола.  

Про це пишуть на сторінці 14 ОМБР.

У Лева світла борода, гострі жарти і щирий погляд. У нього низький голос з притаманними царю звірів загрозливими нотками і спокійна манера розмови.

Лев знає, як евакуювати поранених, коли дороги назад немає, а перед автівкою в шаховому порядку лягають міни.

Він давно збився з ліку, скільком побратимам він разом із своєю командою врятував життя, вивозячи з місць, що більше нагадували пекло, ніж землю. А врятованих ним вже давно сотні…

Лев і його команда, два Олександри і Микола, не знають, як склалася доля кожного ними евакуйованого бійця. Але вони знають, що є для них найкращою винагородою – коли врятовані хлопці повертаються після лікування на фронт, і вже тут, зустрівшись мимохідь, дякують за життя…

Лев каже, за майже рік повномасштабної війни він з побратимами втратив вже більше півторадесятка автівок, і зараз на ходу 16-а…

Лев вважає, що воюють не тільки на фронті, не тільки зі зброєю в руках. І дякує кожному, хто впродовж місяців всіляко підтримує й допомагає, в тому числі поповнюючи «автопарк» підрозділу.

Наприкінці лютого минулого року Лев залишив власний бізнес, а точніше, два, і став до лав Князівської бригади.

Він не пам’ятає, скільки людей врятував, очолюючи пожежно-рятувальний загін у рідному місті. Каже, це було багато років тому, наче в іншому житті.

Але і в цьому фронтовому, складному і небезпечному житті, Лев так і залишився янголом-охоронцем для всіх, хто поряд.

Бо кожен із нас робить саме те, для чого в цей світ покликаний. Навіть, якщо не знає про це.