61-річний Юрій Скорик – учасник бойових дій та вчитель Захисту України у Прилісненському ліцеї. З 22 років чоловік навчає школярів початковій військовій підготовці.

У 2016 році через російську агресію довелося змінити професію вчителя на військову форму, розповів Суспільному чоловік.

Торік у вересні через досягнення 60-ти річного віку чоловіка демобілізували. Після зняття з військового обліку, говорить, повернувся відразу до школи на посаду вчителя курсу «Захист України» та керівника гуртка національно-патріотичного виховання.

«Він знає про військовий вишкіл не з підручників, а з власного досвіду», — так характеризує колегу педагогиня Людмила Ємчик. Каже: вчитель багато уваги приділяє дітям, особливо у воєнний час актуальному військовому навчанню.

Педагог має 25 років стажу, які присвятив навчанню молоді та допризовникам. Відповідальний та небайдужий до своєї професії — каже дружина Галина, яка теж вчителює у Прилісненському ліцеї.

«Переживала, ждала, любила. Мені, як жінці, залишалося тягти службу самій вдома, шість років його вдома не було», — говорить жінка.

Від початку війни на фронті син Юрія і Галини. Йому нині 33 роки, а з 2014 року він служить.

«Починав солдатом у Слов'янську, був водієм, за ці роки став офіцером. Я якось, коли він закінчував школу, я йому сказав: синок, ось берці, готуйся. Бо йому під 18 уже було. І мені не стидно в очі дивитися людям, що я там когось сховав чи сам сховався», — каже Юрій Скорик.

Сам Юрій Скорик був мобілізований в територіальну оборону у 2016 році на Рівненському полігоні. Розповідає: у 184 навчальному центрі служив, до 2019 року, потім прийшлося з 14-ою бригадою побувати на сході – це був 2020 рік і трошки послужив у військовому комісаріаті.

«Коли широкомасштабне вторгнення почалося, мені було 59 з половиною. Ще пів року прийшлося побути командиром роти охорони на нашому Камінь-Каширському, Любешівському, Маневицькому напрямку. Займалися в перші місяці охороною важливих об’єктів, мостів», — каже вчитель.

Нині вчитель повернувся до цивільного життя, працює, викладає, разом з дружиною чекають з війни сина. Каже, крім рідного вболіває за усіх своїх учнів, які зараз відвойовують кілометр за кілометром українську землю.