Цього разу Ігор Шевчук повернувся із 13-ої поїздки на бойові позиції до бійців 14-ої окремої механізованої бригади імені Романа Великого. Загалом за час повномасштабного вторгнення волонтер уже наїздив до 30 тисяч кілометрів. Крайня поїздка була на Харківський напрямок. Нині чоловік має два-три тижні перепочинку для збору усіх речей, які замовили військові, і знову їхатиме в 14-ту поїздку.

Суспільному вдалось поспілкуватися з волонтером між двома виїздами та розпитати, що його спонукає допомагати військовим та їздити на схід, ризикуючи життям.

– Розкажіть, з ким їздите? Хто повинен бути поруч у такій складній і фізично, і морально дорозі?

– Є певний кістяк людей, які мені допомагають. Оскільки я є приватна фізична особа, не організація, не фонд, то на постійній основі, звичайно, немає, але є коло друзів, які зі мною і вони допомагають збиратися у поїздки.

Є в мене три кити: це Велицька громада. Там за весь час зібрали 15 тисяч, як мінімум банок тушкованого м'яса, його вже передали. Є Ратнівське підприємство, яке кожного разу фінансує мою поїздку. Є в мене такий товариш Валік Войчун в селі Гать, вже три тисячі банок передав і копченого бочка і м’яса, накоптив десь дві тонни.

– Як поєднуєте основну роботу з волонтерською?

– Я працюю в психіатричній лікарні, робочий графік, доба через чотири, то я маю вільний час на волонтерську діяльність. Знову ж таки, війна, називаємо речі своїми іменами, на роботі входять в положення, десь помінятися можна, тому що в пріоритеті все ж таки – Перемога.

– Ви медик. З чого розпочалася ваша волонтерська діяльність. Коли і за яких обставин прийняли для себе це рішення?

– Волонтерська діяльність розпочалася до війни, але тоді вона не називалася волонтерською. Є фейсбук спільнота, приватна, власником якої я є, там є достатньо багато людей і ми допомагали. Є громадська організація «Сильні діти» для особливих дітей. У Ківерцівському районі є таке село Вишнів, там є іпоцентр, лікування конями та ті дітки їздили на те лікування, а ми їм зробили гарний спеціалізований майданчик. Отак і почалася моя волонтерська діяльність.

– Ви опікуєтеся 14-тою окремою механізованою бригадою імені Романа Великого. Чого найбільше потребують військові та чи змінилися запити від початку повномасштабної війни?

– В принципі держава на своєму рівні забезпечує військових, але є багато нюансів, які, навіть, важко пояснити. Тому що в плані харчування є їсти все, але з’їсти домашнього тушкованого м'яса – це з’їсти домашнього тушкованого м'яса, а нестандартного сухпайка. Ми веземо багато копченого, кури, бочок, тому що, солдати на фронті це переважно чоловіки та їм треба добре харчуватися. Я сьогодні взяв поки що не офіційний запит від військових, це павербанки, зарядні станції великі, в ціну 30-ти – 40-ка тисяч гривень, комплекс батарей для безпілотників, для дронів.

– Коли привозите передачі бійцям, чи є можливість з ними поспілкуватися, про що здебільшого говорите?

– Питання війни не обговорюється. Воно якось по замовчуванню опускається, ми жартуємо, я і хлопців вгощаю, відкриваємо тушкованку, ріжемо м’ясо, нам там пиріжки насмажать. Отака дружня родинна розмова виходить, от про таке ми говоримо, на оптимізмі все тримається.

– Ви везете передачі на передову, а чи передають щось захисники додому?

– Буває, крайній випадок був, це хлопець молодий, сильний, здоровий, красивий передав своїй дівчині одну річ, яку я і привіз. Але ще їй не передав, це річ особистого характеру.

– За рік повномасштабної війни бачили багато. Що вам запам’яталося найбільше? Що вразило? Чи є якісь непередбачувані емоції на певні обставини?

– Є такі речі, коли очі сприймають, а розум – ні. Коли ти їдеш по деокупованих територіях і коли бачиш повністю зруйновані села, будинки, вулиці. В нас які проблеми, світло виключили, в сусіда є, а в мене немає, на такому рівні. Ми були в Куп’янську на Різдво і ночували в хлопців, це вже буде на все життя спогад. І коли ти по місту ходиш, люди ходять і вибухи, я їх чую і місцеві чують та не звертають на них уваги. А ми то, звичайно від кожного вибуху здригаємося.

– Де берете сили? Як відновлюєтеся?

– Немає ні суботи, ні неділі, ні Дня народження, ні Паски, ні Різдва, це просто один день і одна ніч і вона вже триває 11 місяців. Відновлююся з друзями. У мене вони хороші. Я і сам компанійський. Є у мене така компанія справжніх людей, з якими я можу про все поговорити та розділити з ними, що хоч.

– Знову збираєтеся в поїздку. Які замовлення від наших захисників цього разу?

– Це два автомобілі, павербанк професійний і до дронів акумулятор. Автомобілі вартують плюс мінус десять тисяч євро і зарядні станції десь 80 тисяч гривень. Я був на Різдво і був тепер, це три тижні пройшло. 150 тисяч для захисту наших дронів я зібрав за три доби, 250 тисяч ми зібрали на автомобілі за п'ять днів. 100 тисяч гривень дала мама одного загиблого воїна, а потім знайшлися ще люди та вийшов не один автомобіль, а два.

Дуже дякую людям, які допомагають, які розуміють, що в країні війна та війна торкається кожного. Нам треба долучатися, допомагати. Я не раз говорю, купляєш собі апельсинів. Купи шкарпетки військовим, купив собі якусь річ, задонать 50 гривень. Тим більше зараз зима, в пріоритеті теплі речі, вітамінні набори, сезонні медикаменти. Все, щоб наблизити перемогу!