В один із літніх днів уродженка села Бузаки Камінь-Каширської громади Валентина Шаранда (у дівоцтві Остапук) вирішила, що наближатиме перемогу тим, що вміє найкраще, – творчістю. Відтак повернулася до рукоділля і частину коштів від проданих виробів передає на потреби захисників.

Валентина свого часу відкрила у Луцьку крамничку декору «Handmade», щоправда через пандемію та війну тепер розвиває її онлайн під назвою «Оберемок», - пише газета Полісся.

Наразі активно працює у давній техніці макраме (вузлове плетіння), створюючи сумки, панно, ялинкові прикраси та різноманітні аксесуари для дому. Каже, змогла цим витягнути себе з болю війни.


 – Спершу ридала, а потім виникло питання: «А що я можу зробити для своєї країни, аби ми жили гарним життям усім ворогам на зло, аби наблизити мир?» З цією думкою прокидаюся щоранку, – розкриває свої творчі мотиви Валентина. – З літа працюю над собою, над своїм психологічним станом, займаюся тим, що приносить радість і наповнює любов’ю. Усвідомила, що можна допомогти цим людям та армії. Роблю те, що вмію і «воюю» чим можу.

Жінка каже, що з ниток можна зробити безліч не тільки гарних, але й практичних речей. Тому їй хочеться усе спробувати і виходити на новий рівень, бо ж зараз українцям для процвітання треба самим братися за кермо життя: доки військові посувають лінію фронту і деморалізують ворога, ми повинні розбудовувати тил, культивуючи високі цінності.

Майстриня радо віддає свої роботи на ярмарки, волонтерам, інколи – на подарунки, частину виручених коштів переказує на потреби ЗСУ. Стверджує, її роботи у першу чергу – прихисток для душі, один із символів (та й засобів теж) боротьби і віри в Перемогу. «Родзинка» – серія ніжних і патріотичних янголят.


– Тепер я уся в янголятах. Як роблю ангелика думаю-мрію-молю, аби зумів зберегти воїна, аби втішив його душу, аби зарадив болю знедолених матерів, жінок, дочок, які чекають рідних з війни. Якщо це приносить радість та естетичне задоволення – нехай буде всім краще на душі, – підсумовує жінка.