Першого березня настоятелю Ківерцівського собору Покрови Пресвятої Богородиці митрофорному протоієрею Іванові Семенюку виповнилося 50 літ.

Отець Іван – благочинний Ківерцівського деканату, волонтер і капелан, а ще батько і дідусь, пише "Вісник". 

Священник народився у багатодітній сім’ї у селі Оглядів Радехівського району на Львівщині. У шкільні роки виступав у КВК, грав і співав у вокально-інструментальному ансамблі. В армії потрапив служити на Волинь у місто Ковель – у ракетні війська. Під час служби, перечитуючи Святе Письмо, зробив для себе вибір.

– І Господь відкрив подальший шлях. А зробиш один крок до Нього – Він зробить два назустріч. Дякую Богові за все. Після закінчення Волинської духовної семінарії одружився. Маємо двох доньок, зятів. Коли народилася внучка Софійка, я плакав… від щастя, – зізнається священник.

Дванадцять років отець Іван був настоятелем храму Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста у Луцьку, згодом – Свято-Феодосівської церкви в обласному центрі. Священник закінчив Волинську православну богословську академію. Крім цього, здобув освіту у Волинському державному університеті імені Лесі Українки, за фахом практик-психолог. Він також випускник Острозької академії – бакалавр філософії.

У лютому минуло 13 років, як митрофорний протоієрей Іван Семенюк став настоятелем собору в Ківерцях.

– У нас дружна громада, активно спів­працюємо з місцевою владою, завершуємо будівництво недільної школи. Парафіяни – щирі й відверті. У нашому соборі один із найкращих церковних хорів, яким керує професійний музикант Володимир Мартинюк, – розповідає настоятель.

У 2015 році Іван Семенюк став військовим капеланом однієї з бригад. З тих пір регулярно буває на фронті у бойових підрозділах. Повномасштабне вторгнення у лютому 2022-го застало отця Івана у Волновасі Донецької області. Там, де волиняни збудували храм святого Миколая Чудотворця, щоб вшанувати пам’ять загиблих бійців 51-ї бригади. Вдалося виїхати останнім поїздом, який прямував з Маріуполя.

– Хочу підкреслити, що наші воїни дуже позитивно сприймають священника на війні, мають таку потребу і хочуть духовної підтримки. Ми молимося, сповідаємо і причащаємо військових, а часто просто розмовляємо з нашими захисниками. Іноді бійці прагнуть почути слова розради. Тільки віра в Бога, любов до України і патріотизм допомагають воїнам перемагати страх, – продовжує священник і додає, що дуже важко проводжати в останню путь загиблих. – Кожен похорон наших Героїв залишає свій шрам на серці. Адже бачу, що без сина залишається матір, дружина – без чоловіка, а дітки – без батька.

Отець Іван також поділився своєю думкою переходу на новоюліанський церковний календар. Він пояснив: вже синод ухвалив таке рішення, але календарна реформа за рік чи два не відбудеться. Потрібен перехідний період. Не ламати, а все робити за згодою прихожан.

– Мені випала така місія – словом Божим душі лікувати. Я переконаний: тільки наша віра допоможе здолати агресора. Росія – це ворог, який хоче нас знищити. Кожному українцю потрібно зробити хоча б один крок, об’єднати всі зусилля, щоб наблизити нашу Перемогу. Триває страшна війна, а люди досі ходять на службу у церкви московського патріархату. Значить, їм байдуже майбутнє України і їхніх дітей. Коли ж наші співвітчизники це усвідомлять і зрозуміють, скільки ще людей повинно загинути? – з болем у голосі говорить отець Іван. – Нам треба надіятися на волю Божу, правда за нами, адже ми захищаємо свою землю.