Безліч сорочок, ікон, рушників, картин — чого тільки не доводилося вишивати жительці Згоран на Волині Оксані Рафальській. Одним із найпопулярніших видів українського рукоділля жінка займається змалку. Зізнається: без вишивки не уявляє себе, це вже немов хвороба. Перші хрестики на полотні майстриня поклала ще у шестирічному віці.

Цей талант їй передався від мами й бабусі, - пише Наше життя.

— Бачила, як вони працюють, і собі хотілося спробувати, — пригадує Оксана Михайлівна. — Але мама не дозволяла, казала: «Ти ще надто мала». А якось у нас гостювала моя тітка і саме вишивала рушника. Побачивши, що мені теж цікаво, сказала: «Пробуй, Оксанко. Вийде щось — добре, не вийде — я все виплутаю назад». Але у мене все вийшло без помилок з першого разу. Як зараз пам’ятаю, що був візерунок з виноградинками.

А там, як мовиться, пішло-поїхало: перший рушник, перша картина, ікона, вишиванка. У майстрині своя, особлива техніка, позаяк вишиває так, ніби малює, тому її вишиті картини здаються об’ємними. Каже, що на цьому занятті не заробляє….

…З особливим трепетом співрозмовниця розповідає про вишивані ікони. Каже, до роботи над ними обов’язково підходить зі щирою молитвою та чистими помислами, має благословення на цю справу двох священиків та монаха. У її доробку вже 32 ікони, і жодної з них не продала, натомість велику кількість подарувала у храми…