22-річний Олександр Захарчук та 24-річна Юлія Бондарєва з дитинства були пацієнтами, тоді ще санаторію «Дачний». В обох – діагноз ДЦП. Нині хлопець працює асистентом фізичного терапевта, а дівчина — фахівчинею з організації дозвілля у Волинському центрі реабілітації, де свого часу їх поставили на ноги.

Історії свого успіху працівники Волинського центру комплексної реабілітації «Фенікс»(раніше санаторій «Дачний» – ред.) розповіли Суспільному.

«Дорога знову привела мене сюди», – Олександр Захарчук

Олександр родом із з села Тур Камінь-Каширського району. Вперше до закладу потрапив у три роки, реабілітації проходив декілька разів на рік.

«Тут виріс, став на ноги й досі дуже вдячний цьому колективу, бо вони дають результат, а результат цей перед вами зараз. Дорога знову привела мене сюди, але вже в якості працівника», – каже Олександр Захарчук.

Освіту, розповідає Олександр, здобув у Рівненській медичній академії. Під час навчання зрозумів, що професійну діяльність хоче присвятити реабілітації дітей і вже десять місяців працює в центрі «Фенікс».

«Я зрозумів, що я можу допомагати таким дітям і робити їхнє життя кращим. Найбільша подяка для нас – це перші кроки наших дітей, перші їх успіхи», – говорить хлопець.

Юлія Бондарєва

«З восьми місяців до 18 років, майже весь час тут», – розповідає про своє дитинство колишня пацієнтка санаторію «Дачний» Юлія Бондарєва.
«Мене поставили на ноги. Почала я самостійно ходити у два роки й десять місяців, ну а далі школа, коледж, університет», – говорить Юлія. У центрі вона відповідає за організацію дозвілля дітей.

Нині дівчина здобуває другу вищу освіту – психолога, за першою – вона педагогиня. Живе у Ківерцях. Її робочий день триває із 13.00 до 21.00, аби мати змогу добиратися ввечері додому, навчилася водити авто.

Щоб проявити свою унікальність, дітям з інвалідністю потрібно багато допомоги: психологічної, педагогічної, фізичної, — каже Юлія, і саме тому, говорить дівчина, вирішила працювати у реабілітаційному центрі.

Олександр та Юлія мають безліч планів, зокрема щодо підвищення рівня освіти та професійного зростання. Обоє кажуть, що ДЦП — це не вирок, головне працювати над собою і не зупинятися.