У свої 33 роки, з яких вже 15 – на службі, капітан поліції Тарас Слюсарук побачив чимало. Та найбільш пам’ятний випадок трапився в лютому 2021 року в одному з сіл Володимирського району.

Про це повідомляє пресслужба поліції на Волині.

Тоді нібито сімейний конфлікт переріс у справжню різанину, Тарас отримав різані рани грудної клітки в районі серця, великого пальця руки, стегна правої ноги, тривалий час лікувався.

Того вечора поліцейський, захищаючи інших людей і напарницю, правомірно застосував зброю щодо нападника: нині цей випадок прицільно розглядають в закладах вищої освіти системи МВС та навчають курсантів, що з боку правоохоронця тут справді все було чітко і правильно, моделюють ситуацію.

Тарас розповідає, що його після цієї події та розголосу в ЗМІ, досі впізнають на вулицях та цікавляться станом здоров’я. А від МВС за свій мужній вчинок правоохоронець отримав відзнаку.

Чоловік після лікування одразу ж приступив до служби, працював в секторі реагування патрульної поліції. Кілька місяців тому йому запропонували керівну посаду – начальника сектору поліцейської діяльності №1 у селищі міського типу Локачі.

Про зону своєї відповідальності, минуле і мрії, а також про розвиток поліції – в цитатнику Тараса Слюсарука.

«Мені запропонували стати начальником поліції в Локачах, коли я був на чергуванні в складі наряду. Зателефонував безпосередній керівник Володимирського відділу, після спілкування з ним я погодився.
Хоч і не був впевнений, що це мені наразі потрібно, бо захворів батько, а тут – нова посада, колектив, більша відповідальність. Але я погодився, зараз вже освоївся і працюю».

«Досить часто переглядаю відео з випадку, який трапився зі мною більше двох років тому, із застосуванням зброї. Чи вчинив би я так само? Однозначно, так. Своєю реакцією в той момент я задоволений, неушкодженою лишилась і напарниця, в якої троє дітей.

Щоправда, судовий процес у цій справі ще триває. Після цього мені приділяли забагато уваги, а, з іншого боку, часто це і допомагало: люди впізнавали, одразу йшли на контакт, співпрацювали. Цей випадок вкотре засвідчує те, що поліцейському треба займатись спортом, вдосконалювати вогневу підготовку, тактику».

«В тодішню міліцію я прийшов у 2012 році, працював дільничним, адмінпрактиком, далі інспектором в секторі реагування патрульної поліції, пізніше начальником цього сектору. Тож всю цю роботу знаю від А до Я.

Був впевнений, що в Локачах з поставленими завданнями справлюсь. Після служби в Нововолинську, де чимало криміногенного елементу, тут взагалі інша специфіка, спокійніше щодо цього.

Переважно надходять повідомлення про домашнє насильство, дрібні правопорушення, інформаційні повідомлення. Тож моя територія обслуговування відносно спокійна, і свої зусилля спрямовуємо на те, щоб люди бачили поліцію і довіряли нам. В сезон у людей можуть виникати земельні конфлікти.

Тут аграрна місцевість – і без цього ніяк. Але на абсолютно всі виклики наряди виїжджають, дещо врегульовується в телефонному режимі. Наша територія – це Локачинська й Затурцівська громади, всього 53 села.

Щоранку я особисто спілкуюсь з усіма працівниками, проводжу інструктаж, обговорюємо обстановку, опитую законодавство, знання про зброю, бо це важливо знати і не забувати».

«Ми тісно співпрацюємо з підрозділом ювенальної превенції з Володимирського ремонтно-відновлювального полку зі слідством, дізнанням та іншими, надаємо практичну допомогу, допомагаємо встановлювати особи зловмисників тощо.

Щодо викликів про домашнє насильство: ми приділяємо їм важливу увагу, адже наслідки можуть бути фатальними.

Майже в усіх випадках поліцейські складають протоколи за статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, заборонні приписи, так звану картку ризику, збираються об’ємні матеріали, винні притягуються до відповідальності.

До речі, щочетверга наш суд розглядає саме такі протоколи: таку ми налагодили співпрацю. Кривдники одразу ставляться на облік. Якщо є системність вчинення таких порушень, вносяться відомості кримінального характеру – і такі випадки вже цього року в нас були. Тут йдеться вже про кримінальну відповідальність, це набагато серйозніше.

І важлива роль – аби люди звертались до поліції, не замовчували цю проблему. На території в нас несуть службу зараз два дільничні офіцери, їх всі знають.

З Затурцівської громади поліцейський офіцер Богдан Скучинський вирішив приєднатися до зведеного батальйону Нацполіції «Захід», тож несе службу зараз на Сході країни, ми спілкуємося, підтримуємо зв'язок і чекаємо його назад».

«Пригадую, коли закінчив Харківський університет внутрішніх справ, приїхав у Володимир на розподілення, з червоним дипломом, офіцер – усе, як має бути. З іншими молодими колегами я мріяв про щось феєричне, власний кабінет і так далі.

Ми зайшли в кабінет до керівника, і він сказав приблизно таке: «Поки по два роки не потопчуть землю, ніякої мови про посади не йтиметься». Було образливо, бо вчились на відмінно, ночі не досипали, марширували, а тут – топтати землю.

На сьогоднішній день я вдячний, що так сталось, це був сильний фундамент. Бо за ті перші роки ми навчились спілкуватись з різними людьми, знаходити спільну мову, щоб тебе доступно почули.

З різними категоріями людей різна мова. Треба так спілкуватись, щоб людина сприйняла інформацію і щоб був відповідний результат».

«Мій син – це моя копія. Він знає, чого хоче від життя, і я за нього вибір не зроблю. Він бачить себе у військовій чи правоохоронній структурі. Зараз хоче бути прикордонником.

Маю багато планів, але про них можна буде говорити згодом, наперед не хочу забігати. Я сам собі задав зараз серйозний темп. Але нині такий час, що складно і щось планувати.

Головне, щоб у нас було мирне небо, усміхнені дітки на вулицях. Якби мені було некомфортно в поліції, я б тут не затримався, але це моє.

Все, що відбувається з поліцією, це вдосконалення. Це не питання одного дня, але процес іде. Усі зміни лише позитивні».