Ольга Некоз із волинського села Судче з дитинства обожнює вишивати. Любов передалася від батьків, адже вишивальницею була матір, а батько - набивав килими.

Ольга Данилівна найбільше полюбляє вишивати гладдю, - пише газета "Нове життя".

У творчому арсеналі жінки є і рушники, й наволочки, і простирадла. Основне ж місце займають вишиванки, які згаптувала Ольга Некоз не лише для рідних. Поїхали її роботи навіть у Сполучені Штати Америки та у Вірменію.

Щодо останньої країни, то наша землячка добре пам’ятає цю історію, хоч із того часу збігло вже чимало води в ріку життя.

«Я в Очакові тоді була на сезонних заробітках. Дівчата ввечері йдуть на танці, а я залишаюся вдома й усе вишиваю. От так уже тяжіє моя душа до цієї справи, що миліша вона навіть за гуляння була. А якось прийшов із моїми подружками до нас хлопець із Єревану. Як побачив простиню, вишиту гладдю, то відразу сказав, що забере її для мами у Вірменію. Так і зробив, купив її в мене», – пригадує Ольга Данилівна.

Зізнається жителька Судча, що полотно, голку і нитки завжди возила із собою, куди б не їхала на заробітки. То вже й не в дивину, що вдома вона теж не розлучається із рукоділлям. Попри те, що в господарстві праці завжди вистачає, на роботі теж клопоти є (трудиться жінка у сільському закладі культури), Ольга Некоз чи не щодня знаходить час і для вишивання. Навіть коли були проблеми з електропостачанням, теж не полишала цієї справи.

«Ліхтарика увімкну – і є мені світло. Можна вишивати. Хоча я цьогоріч вигаптувала небагато: сорочку та два рушники», – скромно розповідає жінка.

Вишиванки Ольги Некоз просто-таки вражають різнобарв’ям суцвіть та унікальністю узорів. То все тому, каже рукодільниця, що в основному малює ці квіти на полотні жителька Судча Анастасія Данилік. А вже потім Ольга Данилівна підбирає кольори й вишиває. Як результат – ваблять погляд казкові квіти, неповторні та оригінальні. Тож не один замилується від споглядання на цю красу: як у домівці Некозів, так і коли рідні вишивальниці одягають вигаптувані нею сорочки чи плаття. Наприклад, донечка Марійка, котра відома на Любешівщині своєю співучістю, на сцені виступає саме у сукенці, яку їй створили дбайливі руки неньки.

«Вишивання заспокоює. Ото буває, надивлюся новин про війну – і так тривожно на душі стає. Але візьму голку до рук, почну виводити узори й хоч на трохи відволікаюся. Бо ж так хочеться, аби нарешті настав мир і спокій у нашій Україні. Тоді зможу знову зібрати свої вишивки, завезти на чергову виставку, які відбувалися в мирний час у Любешові, заспівати зі своєю сім’єю та колективом. Щиро вірю, що так невдовзі й буде», – каже талановита наша землячка.