Кожне село має свою особливість. Для місцевих вона може видатися звичайною, буденною річчю, а чужі одразу звертають увагу.

Нещодавно довелося побувати у Берестяному Цуманської громади – і там побачили кілька десятків велосипедів біля місцевої школи. Потім біля пошти нарахували штук п’ять, три сперлися на магазин. А коли нас обігнало кілька бабусь у хустках на роверах, ми зрозуміли, що це найпопулярніший транспорт серед місцевих, - пише Вісник+К.

Напевно, хтось з читачів іронічно посміхнеться, мовляв, побачили диво… Та всі вміють ним їздити. Може, й так, але не всюди так масово використовують двоколісний транспорт. Ну, побачиш одну-дві людини на вєліку, а в Берестяному всі крутять педалі. Під час навчального року зранку до школи тягнулася довга вервечка велосипедистів. Їхали навіть цілими сім’ями. Наталія Лупало з трьома дітьми, незважаючи на погоду, завжди дістає ровери. Вчителі та директорка місцевого ліцею Юлія Слісарчук теж велосипедом добираються на роботу. Біля школи ми нарахували 65 велосипедів!

– Ми всі за здоровий спосіб життя: і працівники, й учні, – зауважує Юлія Петрівна. – Неодноразово організовували мандрівки на велосипедах у різні мальовничі місця. У кого нема двоколісного транспорту, то без проблем можна позичити у друзів. Дітям дуже подобаються велоподорожі. Всі знають правила дорожнього руху, підтримують, допомагають одне одному. У нас і під час навчального року, і на канікулах вся дітвора на велосипедах катається.

Виручає цей транспорт і в сезон ягід, бо на ньому легко долати викрутаси на лісових стежках, а на багажнику зручно можна примостити відра чи кошики із зібраними чорницями.

– Ой, дітки, та у нас всі їздять з пелюшок, – сміється 80-літня бабця Ганна, яку перестріли на вулиці. – У мене ще радянський ровер, а внукам із пенсії назбирала на новий, спортівний. Тут ніхто не сміється, що стара баба крутить педалі. Це ж спорт, тепер модно ним займатися!

Думку цієї сільської довгожительки підтримують й інші односельці. Колишній директор школи Микола Шульський пригадує, що наприкінці 1990-х про велосипед могли тільки мріяти, бо жилося важко. А вже з початку 2000-х люди стали на заробітки їздити, могли дозволити і собі, і дітям такий транспорт придбати.

– Я й досі велосипедом скрізь їжджу. Це ж екологічно чистий транспорт! Природу не забруднює, – наголошує Микола Володимирович. – Мені до центру села десь півтора кілометра, ніби й недалеко, але сів на велосипед – і швидко примчав куди треба. У нас всі хто в магазин, хто на пошту так їдуть. Ніколи не прив’язують на замок свій двоколісний транспорт, але жодної крадіжки не було!