Кілька років тому в Шацьку працював волонтер Корпусу Миру Ендрю Джадкінс. Він жив у родині волинської журналістки Віти Шепелі. Знає не лише про красу Світязя та інших місцевих озер, а й про близькість громади до білоруського кордону. Тому, почувши, що почалася повномасштабна війна, постійно телефонує до своїх друзів на Волині та допомагає українським захисникам з-за океану.

Про це розповідає Вісник+К.

Волинське сало з цибулею оцінив на сто балів

Для Шацької селищної ради візити іноземців вже стали звичними. Адже за десть років тут побувало п’ять американців, які допомагали в розвитку громади. Ендрю раніше волонтерив у Болгарії. Коли ж Корпус Миру набирав чергову групу, скористався цим і попросився працювати в Україну, оскільки ще у 2008 році гостював тут у свого колеги-волонтера, який працював в одному зі столичних університетів.

«Між США та Україною – велика різниця, тому робота тут для мене була нова і цікава. Я хотів знати більше про життя українців, тому шукав можливість повернутися сюди», – розповідає Ендрю.

Звичайно, із місцем призначення американцю дуже пощастило. Озерний край зачарував природою. У процесі роботи американець вчив українську, а державні службовці удосконалювали англійську. Разом з працівником громади Андрієм Сичуком написали більше 10 проєктів із залучення європейських коштів у місцеву громаду. А після роботи Ендрю знайомився з побутом місцевих жителів.

«Найбільше його дивувало те, що у нас все роблять своїми руками, – розповідає Віта, у якої жив волонтер. – Придивлявся, як мій чоловік Саша робить дерев’яну гойдалку, а потім і сам зробив лавку з екологічно чистих матеріалів. Дивувався, як з берези пускають сік, і помагав його закривати. Купався не лишень у теплих водах Світязя, а й стрибав в ополонку на Водохреще. Побував і на полюванні та рибалці, навіть запускав мальків у довколишні озера. Показували іноземному гостю наші села. Йому дуже сподобалося, що кожен має свій сад, город, де вирощують натуральні продукти, без хімії. Пригощали простою їжею: салом з цибулею. Оцінив на сто балів!»

До американця на Світязь приїздив з Нововолинська колега-волонтер Ерік Фірст. Якщо Ендрю українською розмовляв не дуже добре, то Ерік майже бездоганно. Прилітали на Волинь їхні родичі зі США. Всі захоплювалися красою краю та щирістю місцевих людей. Сам Ендрю з великим інтересом вивчав українську культуру. На всі свята одягав вишиванку. Одну купив, а іншу подарували у селищній раді. І хоч йому дуже тут подобалося, але мусив вернутися в Америку, щоб підтримати батька, у якого важко захворіла дружина.


Ендрю ходить у вишиванці

Ендрю час від часу переписувався в інтернеті зі світязькими друзями. Віталися зі святами, обмінювалися фото. А коли почалася повномасштабна війна, американець одразу зателефонував до чоловіка Віти Олександра і запитав, яка потрібна допомога.

«У перші місяці після повномасштабного вторгнення ми всі були розгублені, – додає Віта. – Чоловік тоді був у роті охорони, а згодом служив у ЗСУ, то розповідав, що найперше потрібно захисникам, а де ж це все взяти? Дізнавшись про потреби наших хлопців, які тоді були на українсько-білоруському кордоні, Ендрю організував збір коштів серед своїх американських друзів, родичів. На мітинги у підтримку України ходив у вишиванці або шапці з тризубом. Його друг Ерік кожне своє повідомлення починав зі слів «Слава Україні!» Завдяки небайдужості цих друзів ми передали нашим захисникам три дрони, тепловізор, тактичні рукавиці, якісні берці. Вони надіслали 16 радіостанцій! І досі постійно підтримуємо з ними зв’язок. Тому, без перебільшення скажу, що їхня підтримка дуже важлива!».