Цієї весни Олександр, бойовий медик одного з підрозділив нашої Князівської 14 бригади, мимоволі став героєм українського медіапростору. Відео, на якому особа чоловічої статі в Буковелі, де військовослужбовець проходив реабілітацію, посилає Олександра «назад в свій Бахмут» не бачив, напевно, тільки лінивий.

Сам же побратим каже, такої «слави» не хотів, і намагається про той випадок забути, як і нікчему, який фігурує на опублікованому Сашком відео.

Сталося це все дуже просто, - пригадує Олександр, - був момент, коли цей тип щось почав мені говорити своєю «хрюканиною». Я сказав, що не розумію цієї недомови. Ну, і почалося. Зараз ця історія мені вже майже не відгукується. І це добре. Я не дуже втішений такою «славою», - сміється побратим, - мені в бліндажі на позиціях якось комфортніше.

З огляду на статуру Олександра, стає очевидним, що, за бажанням чи, радше, якби не стримався, він міг би скрутити хамовитого дядька в баранячий ріг. Однак побратим вчинив мудро – зробив того відомим на всю Україну й за її межами. І мільйони людей хама, цілком очікувано, захейтили. Чи це навчило його чогось? Хтозна. Але таки так, дурнів треба вчити, впевнений Олександр.


Сам він народився і виріс у Макіївці на Донеччині, і вже дорослим переїхав на Дніпропетровщину. Згодом впродовж 7 років разом із родиною жив закордоном. А вже 28 лютого 2022 року зі зброєю в руках захищав Київщину в складі одного з підрозділів ТРО. Звідти – в Князівську 14-ку, де Олександр, бойовий медик, уже більше року рятує життя побратимів.

«Першого» мого пораненого ви щойно бачили – Валерій стояв із нами у строю. Над ним тоді розірвався снаряд, поранення були серйозні: кінцівки, грудна клітка… Важкий був, але нічого, витягнув, - пригадує Сашко. - Відтоді чимало часу минулого, втім, усіх, кого рятував, пам’ятаю. Чимало чого, напевно, хотілося би забути, та не завжди виходить. Бо, знаєте, кожен наступ і кожен штурм, у якому брав участь, і ще багато-багато чого забути, можливо, ніколи й не вдасться, - ділиться побратим, в якого за плечами три поранення.

Та про них Олександр говорить неохоче. Натомість ділиться радістю – «народилася племінниця, яку назвали на мою честь – Олександрою…» Розповідає про дружину і доньку, про батьків і друзів, які чекають на нього з фронту, і про спокійне життя, про яке і Сашко, і всі ми так мріємо після Перемоги. А ще побратим на кремезній руці показує тризуб, який завжди з ним…