22-річна Ірина Шумік із села Оленине вистежує та бомбить ворога за допомогою БпЛА нарівні з чоловіками.

Минає рік, як Ірина підписала контракт та розпочала службу в лавах Національної гвардії України. До цього у військкоматі їй кілька разів відмовляли у мобілізації. Однак наполегливість таки привела Ірину на передову, де сьогодні вона разом із побратимами без страху нищить москалів, - пише газета Полісся.

Стати на захист Батьківщини наша землячка відважилася, коли після початку повномасштабного вторгнення зрозуміла, що ця війна закінчиться не так швидко, як хотілося б. Відчула, що в цей час не можна нічого не робити. І пішла до військкомату. Звідти її відправили додому, бо максимум, що могли запропонувати, це штабну роботу. Але вона на неї не погоджувалася — хотіла по-справжньому нищити ворога. 

«Після кількох відмов у військкоматі я почала моніторити в соцмережах повідомлення військових бригад, які оголошували різноманітні набори, та залишала свої заявки. Мені, звичайно, ніхто не передзвонював. Через пів року спроб потрапити на службу я знайшла оголошення про набір на БпЛА у 13 бригаду Нацгвардії «Хартія». Зателефонувала. Мені сказали, що підходжу, але потрібно приїхати в Дніпро, пройти співбесіду. Якщо все буде добре, тоді підпишуть контракт», — пригадує Ірина.

Їй було страшно їхати у далеке незнайоме місто. Страшно було зізнатися батькам, що надумала піти на війну проти загарбників. І спочатку навіть вигадала, що їде в гості до подружки в Дніпро.

«Мама розкричалася, що там бомблять, там близько до фронту. Тому я сіла над квитком на поїзд і міркувала, що, можливо, таки не варто завдавати їй зайвих тривог. Уже навіть не збиралася в дорогу. Годинник відрахував останні хвилини до відправлення, а Укрзалізниця прислала повідомлення, що потяг пішов без мене. І тут я остаточно вирішила, що таки треба їхати – взяла знову квиток і через тиждень все ж опинилася в Дніпрі», — розповідає Ірина.

Батькам тоді вона так і не зізналася, чого насправді подалася в таку далеч. Вже навіть коли у червні 2023-го підписала контракт на службу до закінчення воєнного стану, вигадувала, що знайшла хорошу перспективну роботу. Адже знала: правда приголомшить їх. Хотіла поступово підготувати до новини, що насправді вона у НГУ. І з часом таки розповіла, що стала «мисливицею на орків». 

Наразі Ірина — єдина жінка у взводі бомберів «Хартії». Там до неї ставляться як до надійної посестри. Хоча спочатку також відмовляли від ризикованої справи. Бо попри те, що робота з БпЛА відбувається на відстані, ворог запросто може обстріляти КАБами, дістати касетками, мінометками.

«Я розуміла, що справа небезпечна. І реалії фронту сприймала належно. А згодом і звикла до них. Зі своїм екіпажем, де є штурманом, впевнено щоночі виходжу на «полювання на ворога», — зізнається військова.

Ірина коригує політ безпілотника, яким керує оператор. Ще два інших члени команди, сапер та бортінженер, відповідають за спорядження «птаха». Працюють злагоджено та ефективно. Як розповідає наша землячка, кожної ночі вони роблять по 5-7 вильотів, щоб бомбити росіян та мінувати територію, де ті зосереджені.

«Взимку польотів здіснювали більше, бо ночі були довшими. І спочатку ми заповзято рахували, скільки вже знищили окупантів, скільки спалили ворожої техніки, пошкодили укріплень. Та оскільки чи не кожен наш виліт нічним бомбером є результативним, дуже швидко збилися з підрахунків і тепер їх вже не ведемо», — каже наша співрозмовниця.

Справжню назву безпілотника, яким наводять жах на окупантів, військові не розголошують з безпекових причин, щоб ворога тримати в напрузі. Наразі йому непереливки від роботи нічних бомберів на Харківщині. А перед тим орки отримували «прикурити» на Лиманському напрямкові.

Згодом, напевне, екіпаж Ірини й на інших напрямках добряче покошмарить москалів, але рідні та знайомі щиро сподіваються, що невдовзі її контракт таки закінчиться, бо закінчиться війна, і вона повернеться до звичайного студентського життя, або вже стане фаховим істориком (політологом). Адже, воюючи на фронті, Ірина продовжує заочно навчатися на факультеті історії та політології Волинського національного університету ім. Лесі Українки. 

Тетяна ПРИХОДЬКО