Слова бійця з Волині в День Конституції України на всю державу і світ цитував Президент Володимир Зеленський. Це був заповіт, який хлопець писав в окопі.

Знаменитий навідник дронів – це 20-річний Максим Нагорний, круглий сирота і крутий захисник України, - пише ІА Волинські новини з посиланням на сюжет 12 каналу.

«Я хочу зараз процитувати слова українського солдата. Його звати Максим Нагорний. Він народився у 2004 році, і він сирота», – зазначав Президент Володимир Зеленський.

Сповідь-заповіт молодого солдата ЗСУ про Україну без дитячих притулків опублікувала напередодні цього виступу «Українська правда», а кількома тижнями раніше Максим Нагорний мало не загинув від ворожого обстрілу. Майже прощаючись із життям, хлопець, який залишився сиротою в чотири роки, написав заповіт.

«Завжди в інтернаті на тебе уваги ніхто не звертає. І мені хотілося бути таким: «Ага, ви ще про мене почуєте». Це щоб мене згадали. Коли я був на бойових, я не знав, чи повернуся живим», – говорить військовослужбовець Максим Нагорний.

Хлопець тоді дивом залишився живим після ворожого обстрілу. Шрам на руці – спогад про цей травневий день, коли бліндаж побратимів урятував життя.

«Коли я ішов, подумав: зайду в бліндаж. І як тільки я зайшов у бліндаж – приліт. Це мене врятувало», – пригадує Максим.

Саме тоді хлопець написав слова до всіх, хто відбудовуватиме Україну, в якій не буде притулків, а в дітей не вкрадуть дитинство.

«Дитинства в мене не було. Я пішов по інтернатах. Із 15-ї школи я пішов у Сенкевичівку на Горохівщині. Далі – в Люблинець, потім – у Рожище, в притулок для дітей», – каже Максим.

Ця круговерть притулків почалася, коли хлопцеві було всього чотири роки. Якийсь час у нього була мачуха, але життя з нею не склалося. Максим каже: система притулків така, що кожного разу, не дочекавшись усиновлення, ти переходиш в інший заклад і ніколи не знаєш, що тебе чекає.

«Це корупція. Там усі сусіди, кум, кума, брат, сват, тесть – вони працюють і наживаються на дітях. Привозили гуманітарку, наприклад, нові речі, кросівки, а ми ходили в порваних, зношених і смердючих», – наголошує військовослужбовець Максим Нагорний.

Про корупцію у притулку в Рожищі написано чимало. Окрім цього, не раз фіксували факти сексуального домагання та побиття дітей. Довгий час тривало слідство, після чого директора притулку відсторонили. Але найгірше залишилося за кадром – у спогадах тих, хто бачив це та пережив.

«Мене колись закривали в приміщенні, де йдуть труби від туалети, де все нестерпно смердить. Мене закривали там – так виховували. Якщо почнеш кричати, то залетить черговий і почне тебе лупити», – зауважує Максим.

Спогади про ті дні заклали у свідомості хлопця бажання змінити систему, а ще стати військовим. Однак обрати виш чи військовий ліцей дитині з притулку фактично неможливо.

«По притулках ходив і за мене все вирішували як за неповнолітнього. Тебе не питали, ким ти хочеш бути, на кого хочеш вчитися. Тебе кидали і ти вчився», – говорить хлопець.

Максима Нагорного спрямували на навчання до шостого училища в Луцьку – здобувати фах слюсаря-електрика. Далі була повномасштабна війна.

«Колись хотів вступити у військове училище, але не склалося, бо я по інтернатах ходив. У 16 років я пішов в училище. І тоді вирішив поїхати в Київ, щоб заробляти. Був коронавірус. І далі я зустрів війну», – розповідає Максим.

Довгий час він волонтерив на центральному вокзалі в Києві, допомагав з евакуацією. На вокзалі знайшов свою першу волонтерську сім’ю та прихисток. А коли хлопцеві виповнилося 18, пішов у військкомат та уклав контракт з 14-ю окремою механізованою бригадою.

«Я вчився дуже багато. Я був кулеметником, дронщиком, марксменом, але найперше був штурмовиком», – говорить Максим.

Хлопця з притулку сприймали по-різному. Хтось ділився досвідом і навчав, а були й такі, що ставилися презирливо.

«Один чоловік, який любив випити, казав мені: «Нащо воно тобі треба?» Я відповідав: щоб такі, як ти, на позиції не ходили. Він старий і йому важко копати. Кажу: ось чому я тут», – пригадує військовослужбовець.

Витримати тиск і війну 18-річному юнаку допомагав інстинкт виживання, здобутий у притулку.

«Щось інтернат дав мені. Дитинства не було, але є характер. Уже в малі роки я мислив по-іншому», – говорить Максим Нагорний.

Інтернат і пережите там показали, як зламати стару систему виховання дітей без батьківської опіки й дати змогу малечі бачити дитинство без війни і притулків.

«Хочу, щоб закінчилася війна і щоб наша держава змінилася в кращу сторону. Наприклад, в Америці є (патронатні, – ВН) сім’ї, де виховують дітей, де їх люблять», – звертає увагу хлопець.

Ми віримо, що є люди, які, побачивши цю історію, допоможуть Максиму отримати те, що йому належить по праву.

«Коли мені було 18 років, мені ніхто не дзвонив, не було зв’язку. І зараз я хочу вирішити питання з квартирою, адже держава має видати мені її безплатно», – зазначає він.

Бо як збудувати омріяну захисником щасливу Україну, якщо сироти-солдати залишаються безхатьками?

«Ось слова Максима: «Я був очевидцем жахливих речей, про які хочеться забути і не згадувати, викреслити з пам’яті так само, як вчорашній день цієї клятої війни. Але що буде завтра? Відбудовувати стару систему не треба. Створюймо нову і набагато кращу Україну». І ці слова українського солдата Нагорного заслуговують, щоб ми їх підтримали», – процитував Президент Володимир Зеленський.