Леонід Лещук з Бродів Ратнівської громади загинув вранці 26 травня. Саме у цей день вінчалася його наймолодша донька Анна з коханим Анатолієм.

Леонід закінчив Шацький лісовий коледж. Працював майстром лісу у Гірницькому лісництві. Одружився з дівчиною Ларисою з Язавнів, яка ще в рідному селі працювала на заготівлі молока в населення. Цю справу продовжила і в Бродах. Лещуки народили і виховали трьох донечок: Альону, Тетяну та Анну, – про Героя пише газета «Ратнівщина».

Після багатьох років роботи в лісі Леонід звільнився з лісництва і став працювати разом із дружиною на заготівлі молока в населення. Дівчата усі пішли в самостійне життя: Альона вийшла заміж у Польщі. Там і мешкає з родиною. Тетяна поєднала свою долю з Іваном Приймачуком із Бродів. А серце 21-річної Анни завоював Анатолій Ятчук з Гірник. 

Шлях Леоніда Сергійовича на війну розпочався у вересні 2023 року. Дружина Лариса розповідає, що 9 вересня минулого року чоловікові виповнилося 50 років. 11 вересня йому принесли повістку. Наступного дня поїхав у ТЦК. Пройшов медогляд. Спочатку був у Рівному, потім його повернули назад, але невдовзі забрали знову і відправили на навчання у Кам’янець-Подільський.

Наприкінці 2023 року перевели в Донецьку область. Через певний час уже служив на Запорізькому напрямку. Згодом його підрозділ перевели до Львова і дали відпустку на 15 днів. 28 квітня, на Вербну неділю, його відпустка закінчилася. Відтоді ніс службу на Харківщині.

- Діти вирішили одружуватися, - розповідає Лариса Іванівна. - Ми разом раділи цій звістці. Велике весілля ніхто не планував. Вирішили повінчатися, у тісному родинному колі посвяткувати. Та й усе.

Зрозуміло, що усі сподівалися, що тата відпустять на весілля до доньки. Але так як він нещодавно побував удома і виконував важливі завдання, командування не дозволило. Дружина спробувала збирати документи тут, щоб у нього була підстава приїхати, але також нічого не вийшло.

- Я почала плакати, - каже Лариса Іванівна. - Льоня втішав: «Не плач! Ти сама впораєшся»! - Він у п’ятницю написав для дітей привітання з весіллям і попросив мене, щоб до неділі його не показувала. Щоб показала вже після вінчання. У суботу подзвонив, сказав, що йде на завдання і з ним півтори-дві доби не буде зв’язку. Ми були спокійні. Я займалася вінчанням дитини. А вже в понеділок захвилювалися, бо на зв’язок не вийшов, у вайбері був неактивний. Діти почали бити на сполох. Ми стали дзвонити до його побратимів. У мене були номери телефонів. Ніхто трубки не брав. Альона написала до командира. Він прочитав, але нічого не відписав. А у вівторок вранці написав: «Ваш тато загинув разом із побратимом. Ми знали, що у вас весілля, тому не могли повідомити в неділю». Потім приїхали працівники ТЦК з повідомленням. Ми вже знали, що нашого тата немає!


Оговтавшись від першого шоку, рідні почали дізнаватися, як і коли він загинув. Леонід з побратимами у ніч на неділю був на завданні. Почало світати. Десь о 4 ранку почався обстріл. Близько 4:20 год. сталося непоправне. 29-річний Василь Іщук зі Старокостянтинова Хмельницької області загинув на місці (у нього залишилася вагітна дружина), а Леоніда Лещука поранили. На жаль, травми були несумісні з життям. О сьомій ранку 26 травня він помер.

Та повідомити про це дружині і дітям не вистачило духу ні в командування, ні в побратимів. На момент, коли Аня вінчалася зі своїм коханим, батька вже не було – він дивився на них із небес. Може, в глибині душі відчував, що не зможе привітати дітей із весіллям, то подбав про привітання заздалегідь, щоб вони отримали батькову підтримку і піклування.

З сумом у голосі Лариса Лещук каже, що, напевно, так Бог дав – треба було, щоб діти поєднали свої долі попри все. Якби їм повідомили про загибель тата одразу після того, як він помер, вінчання відклали б.

Односельчани й родичі відгукуються про Леоніда Лещука якнайкраще. Він був неабияким господарем. З дитинства привчений до порядку, завжди вимагав ідеальної чистоти і ладу на подвір’ї, вдома, по господарству і сам постійно про це дбав. Батьком був суворим, хотів, щоб дочки виросли порядними людьми і виховував їх так, щоб були готові до будь-яких життєвих викликів. З усіх дітей найбільше рис тата успадкувала найстарша Альона. Вона завжди жартома казала, що в неї батькова кров. Проте і Таня, і Аня безмежно любили його не лише як тата, але й як друга та найкращого порадника. Він для них був ідеальним. 

Лещуки звикли багато працювати. Досі утримували дві корови, коня, свиней, птаство. Цієї весни Леонід ультимативно сказав дружині: «Пошкодуй себе! Зменшуй господарство»! Одну корову продали.

Попри загибель батька й чоловіка, у Лещуків ще один привід для хвилювання: наприкінці квітня мобілізували чоловіка Тетяни Івана. Кілька днів тому його підрозділ відправили в Донецьку область.

По-особливому болить серце матері Леоніда Сергійовича Марини Юхимівни. Вона все життя поряд із сином. Він з сім’єю і побудувався біля неї. У своїх 81 завжди піклується про дітей і внуків. Та й від них постійно відчуває підтримку. От і зараз то вона йде з паличкою до невістки, щоб поплакати разом над втратою сина, то невістка біжить до неї, щоб притулитися до материнських грудей, які дали чоловікові життя.

29 травня живим коридором бродівці зустрічали свого героя Леоніда Лещука. 30 травня священики Гірниківської округи звершили чин відспівування воїна. Плакали над домовиною згорьовані діти, дружина. Побивалася старенька мати, бо не має бути так, щоб батьки своїх дітей хоронили!