У селищі Колки Луцького району місцеві волонтерки приготували і відправили на фронт десятки тисяч борщових і супових наборів. Вони невтомно та наполегливо працюють тим самим наближають нашу Перемогу.

Про волонтерок розповідає Кость Гарбарчук на «Вісник+К».

Найпопулярніший набір – на один літр окропу

Жінки збираються зранку у місцевому будинку культури. У фойє виставляють величезний стіл, одягають робочі фартухи, рукавички й приступають до праці. Фасують супові й борщові набори. Чоловік із Колок обладнав сушарку й допомагає волонтеркам. Завдяки цьому вони мають сушені моркву, цибулю, буряк та інші овочі.

– Ми розпочали працювати у березні 2022 року, – розповідає Наталія Воробей. – З початку повномасштабної російської агресії люди стали приносити дуже багато продуктів, особливо картоплі, буряків, моркви, цибулі. Ми їх роздавали різним підрозділам і переселенцям, але багато й залишилося. Щоб не змарнувалися, взялися робити продуктові набори. У нас є свій харчовий технолог – дружина військового капелана отця Андрія. Так що все готується згідно з розрахунками, щоб не пересолити і не зіпсувати продукти.

І так крок за кроком: усі разом вчилися, удосконалювали рецепти, прислухалися до побажань воїнів. Тільки за приблизними розрахунками, у 2022 році колківські волонтерки приготували й відправили на передову понад дві тисячі наборів сухих борщів і супів. Розпочинали з великих розфасовок – один пакет овочів розрахований на 5 літрів води. Це десять воїнів можуть нормально поїсти. Зверталися до територіальних громад з проханням зібрати овочі.

У процесі роботи створили спільноту і благодійний фонд «Допомога з рук в руки», адже відгукнулося із бажанням долучитися до їхньої благородної справи багато благодійників з-за кордону: Польща, Ірландія, Фінляндія, Італія, Ізраїль. Згодом стали робити різноманітні варіанти: найпопулярніший – на один літр кип’ятку.

– Готуємо супи чотирьох видів: рисовий, гороховий, вермішелевий і гречаний, – пані Наталія розповідає про їхнє меню. – Особливою популярністю користується борщ червоний «по-колківськи» і капустяний. Тепер наші страви не треба варити, лише залити кип’ятком. Бо перші набори потрібно було варити 15-20 хвилин. Це в бойових умовах на позиціях просто нереально й небезпечно. Тому врахували побажання воїнів і робимо маленькі порції – на пів літра води. Це зручно, швидко й компактно. Також ще один варіант – на 1,250 літра. Для двох-трьох бійців на передовій. Закип’ятили воду, залили окропом на кілька хвилин – і можна ситно поїсти. Якщо додати тушонку чи консервовану квасолю, то цілком достатньо.
Воїни з різних напрямків хочуть волинських страв

Колківські волонтерки порахували, що у 2023 році вони відправили нашим захисникам 93 тонни сухих борщів і супів – це понад 25 тисяч наборів. Спочатку передавали тим, кого знають. На фронт їздить місцевий священник Андрій Закидальський, тому хлопці з різних підрозділів знають страви з Колок і просять ще привезти. А тепер звертаються з різних напрямків на передовій. І волонтери їм доставляють.

Цікавлюся у пані Наталії, яким чином формувалася їхня волонтерська спільнота.

– Навіть не можу пояснити, – усміхається жінка, – люди самі приходять і залишаються у нас. Це внутрішня потреба кожної волонтерки бути у цьому колективі. Нам навіть вдалося об’єднати прихильників різних релігійних конфесій. Живемо дружно й не сваримося. У всіх одна мета – допомогти й підтримати воїнів. Захисники повинні бути ситі, щоб мати здоров’я й сили. Вони знають, що в тилу про них пам’ятають. Адже поки хлопці там стоять – сюди не прийде «рускій мір».

Можна сказати, що команда волинянок із Колок своїми борщами нагодували кілька бригад Збройних сил України. Яскраве підтвердження, що страви, приготовлені волонтерками, добре смакують нашим воїнам – прапори, шеврони й подяки від різних підрозділів з передової.

Люди у Колках згуртувалися й працюють заради Перемоги. Вони вже провели десятки благодійних акцій. За зібрані кошти купували автомобілі, тепловізори, дрони, приціли, планшети й чимало різноманітного обладнання й амуніції. Сплели тисячі маскувальних сіток і «кікімор». У їхній спільноті у вайбері понад тисяча учасників. Тільки потрібно щось зробити, відразу повідомляють – і люди відгукуються.

– Буває, що опускаються руки, але мене надихають наші хлопці, які на фронті, – завершує нашу розмову Наталія Воробей. – Вони не нарікають, не скаржаться, а захищають всіх українців. Прикро, що значна частина наших співвітчизників цього не усвідомлює. Я була на Сході й бачила наслідки «руского міра».

Фото: Вісник+К