На Харківщині героїчно поліг уродженець села Воєгоща та житель Башової Копачівської громади – молодший сержант Романович Олександр Миколайович.

30 жовтня йому б виповнилося 33. Молодий чоловік і тато, добрий син та брат, порядний односельчанин, мужній воїн. Спокійний і небагатослівний, - пише газета Наш край. 

Після навчання в Луцьку та проходження строкової служби Олександр працював деякий час на заводі, потім далекобійником. У розквіті сил доля звела Сашка з Лілею. Молоде подружжя оселилося у Копачівській громаді, селі Башова. Нещодавно настаралися на власну хату, але так і не встигли там разом пожити. Єдина потіха й розрада для жінки був їхній трирічний синочок Назарчик. 

Олександр був мобілізований до війська у березні 2023-го. Проходив навчання на Львівщині. Згодом потрапив у ряди 247-го батальйону 127-ої бригади. Це була перша в Україні бригада територіальної оборони, яка стала механізованою. Якраз у цей період до її лав й приєднався оператором взводу ударних БПЛА Олександр. Спочатку воював на півдні країни.

Його урівноважений посидючий характер гармонійно вписувався у його посаду – оператора безпілотників. Умів вичікувати свою ціль й у найвдаліший момент по ній влучати. Через трохи формування передислокували на Харківщину. 

Там, поблизу населеного пункту Тернова, 26 липня Сашко і загинув. Їхню групу засік на позиціях ворожий дрон.

У центрі громади, в Копачівці, біля стели воїнам-Героям, відбулася громадська панахида. У горі зустрічали його дружина з синочком, батьки, брати, сестра, друзі, сусіди, односельці, представники громадськості та священники…


Відспівали Героя в храмі пророка Іллі священники Рожищенського деканату Волинської єпархії ПЦУ.

Поховали Сашка у Башовій, де він із своєю сім’єю проживав останні роки. Поряд з кладовищем - гарний ліс.

«Добре, що хоч тут не ростуть чорниці», - тішився колись воєгощанець, оселившись у Башовій. Бо вже надто заморили його ті щоденні походи до лісу в дитинстві...

Без батька ростиме тепер маленький синочок, вдовою залишилася молода дружина. Приказувала біля домовини її бабуся: Краще б я тут лежала... Тужливо вичитала мати, що син знайшов спочинок на чужині...

Не на чужині... У рідному краї, під рідним небом, у яке наостанок, за військовим почесним церемоніалом, злетіли в небо прощальні постріли. Вічна пам'ять Герою! Він навіки залишиться в наших серцях.