Підполковник 417 окремого стрілецького батальйону Василь Матюк, житель Луцька і уродженець села Березичі, загинув 29 квітня 2024 року на Запоріжжі. Герой не дожив менше тижня до свого 49-річчя.

Спогади про воїна опублікувало видання «Нове життя» – новини Любешівщини.

Василь Матюк – первісток у батьків. Був їхньою порадою, розрадою. А ще – наставником та захисником трьом молодшим сестричкам. Навчався у Березичівській школі, згодом – у Седлищі. І ось тоді, мабуть, у його серці загорілася ідея поєднати своє життя із військовою справою. Так наш земляк став студентом Київського інституту сухопутних військ України. А як тільки отримав документ про закінчення вишу, за направленням пішов працювати у навчальний центр «Десна».

Під час служби там одружився із красунею з рідних Березич Ольгою. А через трохи перевівся у Любешів. Трудився у місцевому військкоматі. Справедливий, чесний, працелюбний – таким пам’ятають любешівці Василя Васильовича. Згодом його перевели в Луцьк. Працював в обласному військкоматі. Також був воєнкомом у Ківерцях. Так із сім’єю і проживав у Луцьку, двоє дітей виховували з дружиною – донечку і синочка.

Коли ж росія перетнула кордони України у 2014-му, уродженець Березич пішов виганяти ворога з наших земель. Уже в часи АТО він пізнав, що таке воєнне пекло. Там, на Сході, ризикував життям та здоров’ям.

Пройшовши горнило війно, Василь Матюк повернувся до цивільного життя. Звільнився із військової служби – вийшов на заслужений відпочинок. Почав працювати зовсім в іншій сфері. Час від часу навідувався у рідні Березичі, де проживає батько (свічка долі матері згасла ще у 2013 році). Але потім почалася Велика війна. Вона з першого дня усе змінила.

Василь Матюк пішов у військо з перших днів повномасштабного вторгнення. Був у Володимирі. Займався підготовкою хлопців до війська, відвозив їх на Схід та Південь. Згодом деякий час працював у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Ось тільки постійно рвався туди, де тривають бої. Бо ж, як повторював рідним, він потрібен там, адже має досвід, може допомогти.

«Я повинен воювати, аби орків не допустити сюди», – сказав лаконічно та відправився на Схід.

Там підполковник Василь Матюк, заступник командира 417 окремого стрілецького батальйону 33 механізованої бригади, перебував у справжньому пеклі.

На жаль, 29 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новодарівка Запорізької області його життя спинилося.

Поховали воїна на Алеї почесних поховань у селі Гаразджа.