Михайло Ковальчук, інспектор прикордонної служби з села Воєгоща, провів рік у складі 100-ї бригади Збройних сил України. Його останнє бойове завдання на Куп'янському напрямку було надзвичайно важким, і Михайло не виходив на зв'язок із рідними протягом десяти діб.

Після важких боїв він вижив, хоча стара травма ноги, яку він отримав раніше, продовжувала мучити його і вимагала термінової медичної допомоги, - пише газета Полісся.

Разом з побратимом Михайло поїхав до Києва на обстеження. Однак, доля була невблаганна: 6 серпня 2024 року, переходячи дорогу в столиці, Михайла збила машина. Трагедія обірвала його життя, залишивши родину й побратимів у скорботі.

Михайло народився у звичайній селянській сім’ї. Тато, Макар Васильович, працював у місцевій школі учителем історії. Давно він відійшов у вічність. Мати покинула цей світ два роки тому. Єдиним родичем Михайла залишився старший брат Іван. Лише з ним ділився він найпотаємнішим, обговорював нелегкі солдатські будні та плани на майбутнє після нашої Перемоги.

Несподівано Іван осиротів… Колючим жаром обпекла його душу чорна звістка про загибель найріднішої людини. Тепер берегтиме в пам’яті лише світлі і добрі спогади про молодшого брата.

«Він був спокійний, але водночас войовничий і беззаперечно налаштований в мирне завтра України. Не боягуз невиправний оптиміст. Реагуючи на будь-яку проблему гучним грубим голосом, Михайло у притаманній йому манері завжди вислуховував розповідь співрозмовника і підкріплював її словами: «усе буде добре». Осиротів наш рід й тому, що брат так і не одружився, тож не залишив після себе нащадків”, — з жалем розповідає Іван Ковальчук.

Усім селом провели в останню дорогу солдата воєгощанці. Йому назавжди — 34 роки. Воїна поховали з усіма військовими почестями. Коровай, що гірчив присмаком втрати молодого життя, розділили не на весіллі, а на похмурому цвинтарі. Рідна земля прийняла в свої холодні обійми тіло захисника. Тепер він навічно з Небесною вартою.