У сквері біля історичного музею та міського стадіону «Олімп» у Володимирі можна побачити чудові дерев'яні скульптури Олега Дубенчука. Цього талановитого митця, який залишив нас минулої осені, пам'ятають  та пам'ятатимуть завжди. 

Птахи, персонажі літературних творів й історичних діячів та подій з минулого, - усі ці роботи належать рукам талановитого майстра-скульптора, митця і чудової людини Олега Дубенчука, - пише газета "Місто вечірнє".

Олег народився 18 липня 1956 року у селі Свійчів на Володимирщині. Він захоплювався малюванням ще з дитинства, тож коли постало питання куди піти вчитися – обрав Львівське училище декоративного та прикладного мистецтва імені Труша, яке закінчив у 1974 році. Відслужив на флоті та вступив до спілки художників, працював у Волинському художньому комбінаті. Чоловік брав участь у художніх виставках. Згодом виявив бажання працювати із деревом. Працював із дубом.

У 1988 році до тисячоліття міста митець створив дерев'яну фігуру із зображенням Юрія Змієборця – вершника на коні, лицаря, який вбиває змія – символ зла і бореться за торжество добра. Ця символіка є на гербі Володимира. То була перша скульптурна робота автора, за нею з'явилися сотні інших.

Олегу була близька історична тематика, адже проживав він в історичному місті Володимирі. На його роботах можна побачити князя Володимира Великого, Кирила Кожум’яку, боротьбу з татарами, плач Ярославни та Тараса Шевченка. Для урочища Вовчак митець зробив скульптуру вояків УПА, є його роботи та за валами у Володимирі.

Творіння талановитого нашого земляка виставлялися на виставках у Володимирі, Рівному, Луцьку, Нововолинську, а також зберігаються у музеях Володимира, Львова, Вінниці, Білорусі, Латвії.

«Мені часто доводилося спілкуватися з Олегом Євгеновичем, адже приходили з туристами до його скромної оселі. Господар завжди зустрічав усіх із радістю, був простий і щирий у спілкуванні, мав світлу душу, частинку якої й залишив у кожній із його робіт. Від нього відчувався позитив, енергія добра і людяності. Чимало відвідувачів побувало у його хаті-музеї – діти, дорослі, люди з Києва, Луцька, Львова, інших міст і також і із-за кордону. Усі вони були дуже захоплені неймовірними витворами володимирського скульптора», - розповідає науковий співробітник історичного музею Богдан Янович.

На даху Олегової хати назавжди оселилися лелеки, яких він дуже любив, як і його мама.

Віриться, що світла Олегова душа полинула лелекою у вічний вирій – там, де оселилися його батьки-прабатьки, там де немає смутку і печалі земного буття, але нам він залишив творіння своїх рук і слід у серцях усіх, хто його знав і любив, а відтак – продовжує бути з нами у своїх шедеврах, які тішитимуть шанувальників мистецтва у наступних поколіннях.