Лісова тиша та грибний сезон – ідеальний час для Світлани Поремчук з Деревця Камінь-Каширської громади. Як вчителька початкових класів, вона привчає дітей до природи, а сама після роботи вирушає в ліс, щоб насолодитися тишею і зібрати гриби.

Про вчительку розповідає видання «Нове життя» – новини Любешівщини.

Хоча багато хто знає цю енергійну жінку як Світлану Степанівну – вчительку початкових класів, яка вже близько 30 років виховує нові покоління українців та українок. І, звісно ж, прищеплює їм любов до природи та всього живого. А після роботи сама мчить до лісу, щоб там відпочити від метушні й набратися сил.

– Мені в лісі спокійно, я там все обдумаю, спланую. Це таке ж відчуття, як після прибирання у хаті, бо в лісі прибираєш у голові. Там повітря свіже, хоча, наприклад, зараз можна задихатися від великої кількості озону. Але потім заспокоюєшся – і стає добре, – ділиться деревчанка.

Та ліс дарує жінці не тільки спокій, а ще й гриби і ягоди, які їй вдається знайти навіть тоді, коли від більшості людей вони приховані. 

– Я люблю природу, і вона мені віддячує. Ніколи не зламаю гілку, щоб комарі проганяти. Бігатиму по лісі і шукатиму вже зламану, але сама ніколи не зламаю. Я не знаю, звідки це у мене. Батько любив у ліс ходити по гриби, не затримуючись там. Мама теж любила, але у неї на це завжди було мало часу. А я просто люблю й сама його досліджую. Тому знаю, де що росте, в який час і скільки. Хоча батько казав колись, що хто добре грає в карти, той добре збиратиме й гриби, бо і там, і там потрібно мати хорошу пам’ять, – каже Світлана Поремчук.

Пам’ять у Світлани Степанівни дійсно чудова, а в поєднанні з інтуїцією та щирим бажанням обстежувати кожен ліс, вона щоразу приносить додому десятки літрів ягід і сотні різних грибів. Нині, коли розпочався сезон лисичок та чорниць, жінка назбирує цього добра доволі, що ще й рідним чи знайомим залишається.

– Не скажу, що я ходжу у ліс тільки задля того, щоб щось там знайти. Але у мене з’являється звичайний дослідницький інтерес: росте воно зараз там чи ні. А якщо на те місце приходить ще хтось, то вмикається ще й спортивна конкуренція, хоча знаю, що більшість не знайде гриба там, де можу знайти його я, – усміхається жінка.

Зрештою, кожна рослина чи гриб мають свої особливості. Наприклад, білий гриб завжди росте по траєкторії літери S, а лисички з легкістю можна знайти на дорозі чи під деревами. Втім цих знань все одно недостатньо, щоб бути хорошим грибником, адже треба ще й здогадатися, в який бік по траєкторії шукати і під яким саме повалом. Це все – особлива лісова наука, яка теж потребує досвіду і навичок.

Та, як і всі, хто любить ліс, Світлана Степанівна переймається проблемами, які заважають до нього потрапити. Перша – це стан лісових доріг, котрі дуже сильно розбили лісовози, тож проїхати ними скутером чи велосипедом кожного року стає складніше. Друга проблема – лісові повали, що ще з осені заважають нормально їхати шляхами, бо там на кожному метрі лежать сухі дерева, які чомусь не прибирають. І третя – масове вирізання лісу, через що порушується дуже багато природніх процесів, а знайомі з дитинства ландшафти зникають назавжди.

Усе решта – комарі і змії – теж лякають та надокучають, а гадюк бояться навіть ті, хто з лісом на «ти». Втім це природа, і таку ми її мусимо прийняти та зберегти.

До слова, природу Світлана Поремчук шанує не тільки у лісі, а й у своєму дворі, де росте безліч різноманітних кущів та дерев, а вечорами у садок приходить їжак, щоб випити свіжого молочка. Не дивно, що й котиків у цієї жінки аж шестеро, а нині додалося ще й восьмеро кошенят. Бо вони – теж частинка великої і могутньої природи, яка обов’язково віддячує тим, хто шанобливо до неї ставиться. 

Соломія Мусірівська

Фото з архіву Світлани Поремчук