«Згадує, що сина нема»: 59-річний батько зниклого воїна з Волині продовжує боротьбу на фронті

37-річний воїн ЗСУ Віктор Карпович з села Олика Луцького району зник безвісти 31 грудня 2022 року в Бахмуті Донецької області.

Про це Суспільному розповіла дружина бійця Юлія Карпович. З її слів, волинянин пішов воювати у 2015 році, коли розпочалася АТО. Служив водієм в 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді.

«Позивний в нього був «Антена», бо він дуже високий. Служив рік і два місяці, потім демобілізувався. А коли почалось повномасштабне вторгнення, його по повістці призвали. Він пішов 25 лютого о 9 годині ранку», — розповідає Юлія Карпович.

За словами волинянки, її чоловік-військовослужбовець спершу три місяці служив на білоруському кордоні, потім — на Миколаївщині. Каже: після відпустки у листопаді 2022 року відправився на Херсонщину, де був до 19 грудня. Далі поїхав на доукомплектацію в Донецьку область. Востаннє дружина розмовляла з чоловіком Віктором 29 грудня 2022 року. 

«Це був четвер, 11 година. Казав, що поїхали на Бахмут. Потім 2 дні не виходив на зв'язок. Я стала дзвонити до хлопців і повідомили, що він зник безвісти. Є відеодокази, що їх троє в полоні, — каже жінка. — Ми йдемо «зниклі безвісти», але нам не змінюють на «полон», бо немає підтвердження від Червоного Хреста».

Захищає Україну з перших днів повномасштабного вторгнення у складі 14-ї окремої механізованої бригади й 59-річний батько бійця Василь Карпович. 

«60 років йому буде 7 січня 2025 року. Але він хоче лишитися, до кінця, він не хоче йти додому, бо йому важко. Він згадує, що сина нема», — каже мама зниклого безвісти військового Валентина Карпович.

Сестра бійця Ірина Карпович пригадує: проводжала брата, як він йшов служити: «По дорозі він каже, щоб дивитись за моїми дітьми, за дружиною, за мамою, за татом. Мама постійно плаче, дружині з дітьми теж важко, а мені це дає сили шукати брата. Я знаю, що мій брат живий. Ми його дуже сильно любимо, чекаємо вдома». 

Дружина бійця Юлія Карпович розповідає: для родини кожен обмін з одного боку — це розчарування, а з другого — це радість за інших рідних, що хлопці повертають додому. З її слів, донька та син не втрачають надії й хочуть, щоб їхній тато — військовий швидше повернувся додому. 

«Коли сумно, діти обіймають форму тата. Китель з речами мого чоловіка переслали його побратими, як він пропав. Дуже важко, діти взагалі не люблять про це говорити», — додає дружина безвісти зниклого військового.