На 91 році життя померла насельниця Свято-Василівського жіночого монастиря – схимонахиня Єва (Кирилюк).

Про це Чернецтво Волині повідомило на своїй сторінці у фейсбук.

Заупокійне богослужіння відбулося 30 жовтня у Свято-Катеринівському храмі Василівського жіночого монастиря.

Схимонахиню звали Анастасія (сама жінка називала себе баба Настя). Її історію свого часу публікував Таблоїд Волині.

Її всі бачили на вулицях Луцька. Коли про неї говорять, кажуть: «Бабуся, яка годує голубів на Театральному майдані». А хто вона? ‒ не вистачає чи то сміливості, чи, може, бажання підійти запитати.

Її ім’я ‒ Анастасія. Про себе за життя розповідала просто: «Як мене звати? Баба Настя мене звати».


Народилася і росла баба Настя у селі Лище у багатодітній сім’ї.

«Нас семеро було. 3 дівчини і 4 хлопця. В живих зараз залишилися лише я і молодша сестра. Вона одружилася і виїхала до Росії, часом приїжджають до мене. Дуже чекаю і люблю онуків своїх», ‒ ділиться бабуся.

По закінченню школи ще молода баба Настя не покинула Лище, а пішла працювати в колгосп. «Кликали заміж. Двічі. Але я не пішла. У нас вдома деякий час жила монашка. Я її дуже любила. Вона завжди розповідала про Страшний суд мені, про Бога, про віру. Завжди, коли говорила щось про суд Божий, то було так страшно. Звідси і з’явилася моя мрія – стати монашкою. А щоб податися в монашки паспорт потрібно було мати, а у мене не було. Та й в кого були паспорти в селі. В місто потрібно було їхати. От так я потрапила до Луцька», ‒ розповідає жінка.

У місті ж пішла працювати нянею в сім’ю. «З дітьми дуже потоваришувала і коли вже залишала їх, то всі плакали, не хотіли, щоб я йшла. Працювала потім у друкарні і простою робочою. Отримала квартиру і жила сама. Так і не вийшла заміж, то й дітей своїх не маю. Підібрала одного разу собаку, а він взяв і виріс такий великий, як бульдог. Втік і не повернувся», ‒ пригадує баба Настя.

А далі життя підкинуло їй «сюрприз» ‒ лікарі діагностували рак. Лікування не допомагало. Спочатку почала занепадати духом, проте потім взяла себе в руки.

«Ходила до лісу. Або сама, або з подругою. Візьмемо хліба й цибульки та й добре. Цілий день там пропадаємо. Повітря свіже ‒ цілюще», ‒ переконує вона.

При наступному обстеженні лікарі пухлину не виявили. Жінка, каже: багато молилася, допомагала іншим і була постійно на природі.

Десь тоді й почала підгодовувати бездомних собак, котів і голубів: «Встану собі зранку, зберуся помаленьку і йду на ринок. Там купую пшеницю чи хліб і йду годувати голубів. Люди спочатку дивувалися, потім звикли, почали давати гроші».

Баба Настя мешкала в жіночому монастирі Святителя Василія Великого, дуже любила життя, щодня молилася Богу і не шкодувала про свої вчинки.

«Головне, що я ще маю сили допомагати. А голубів підгодовую, бо вони провісники Бога. Бачиш, як колами літають, кланяються, дякують», ‒ розповідала.

Від неї завжди віяло теплотою і щирістю. Вона робила все навколо добрішим.