Запах лісових трав годі порівняти із чимось іще. Ці пахощі приємно лоскочуть ніздрі, щойно нога ступає в той зеленавий оксамит. А виявляється, можна не лише насолоджуватися запаморочливими ароматами, гуляючи лісовими стежками, а й забрати їх собі додому – на той час, коли настануть холоди.

Із майстринею Юлією Співак ми познайомилися під час фестивалю «Озерна містерія», що відбувався на початку вересня в санаторії «Лісова пісня» біля озера Пісочного на Шаччині. Симпатичні зайчики, білочки, їжачки, котики, собачки, кумедні гусенята, гарненькі лялечки, обереги – аж не віриться, що все це зроблено із простої трави. Щоправда, не звичайної, а лісової, - пише ІА «Волинські новини».

Пані Юлія народилася та зростала у Смілі на Черкащині. Жартує: так закохалася у волинську природу, що аж переїхала жити в наші краї.

«Таких шовковистих трав, як у волинських лісах, більш ніде немає, – додає. – Здається, що я й на дотик відрізню волинську траву від іншої».

Улюбленій справі пані Юлія віддала понад 14 років.

«А почалося все з того, що якось поїхали з друзями до лісу на відпочинок. І там я побачила просто дивовижно гарну траву. До того я вже займалася флористикою, мені подобалося формувати різні ікебани, композиції. Мені дуже сподобався цей матеріал і я спробувала взяти його в роботу, – пригадує Юлія. – Зробила берегиню. Потім – зайчика. Зшила його волосінню. Відтак почала вдосконалювати майстерність, використовувала папір, картон, дріт. Затим стала свої вироби вдягати. І так крок за кроком приходить щось нове».

Для того аби виготовити щось із лісової трави, її неодмінно треба правильно висушити, щоб вона не втратила еластичності й зберегла аромат.

В оздобленні своїх виробів майстриня використовує тільки природні матеріали. Наприклад, оченята й носики у звіряток і лялечок – із пофарбованої акриловими фарбами та полакованої квасолі, сої.

«Мої вироби – це екоіграшки, скульптури із сіна. Я використовую різну тематику – різдвяну, пасхальну, роблю всілякі літні композиції», – провадить Юлія.

«Дуже люблю фестивалі, – зізнається майстриня. – Адже спілкування з людьми – це обмін енергією. У кожен виріб вкладаю свою емоцію, частинку душі й віддаю їх, а натомість отримую позитивну енергію. Найдорожче для мене – коли бачу вдячність людини, відчуваю тепло».

Працюючи в майстерні, Юлія часто вмикає музику – веселу чи меланхолійну залежно від настрою.

«А буває, працюю в повній тиші, коли цього просить душа», – усміхається.

Ідеї, каже майстриня, у неї часто народжуються спонтанно.

«Буває, побачу якогось казкового персонажа – і вже знаю, як його втілити у скульптурі з сіна. А часто використовую святкову тематику. Наприклад, перед Різдвом можна виготовити янголят, перед Новим роком – ялинкові прикраси, перед Великоднем – також тематичні композиції, – розповідає. – Бувало навіть, що по телевізору якусь скульптуру побачила й подумала собі: а чом би не спробувати втілити її в сіні? Одне слово, не знаю як, але ідеї для творчості просто народжуються і все. А руки – втілюють».

Найулюбленіші персонажі Юлії Співак – кролики й котики. Їх у майстрині – до кольору до вибору.

«Вони мені дуже близькі, якісь рідні. Можливо, через те, що народилася я в рік Кролика, або Кота, – сміється. – Виготовляла скульптури від двох метрів (моя двометрова пара зайців та метровий їжак стоять у Луцькому зоопарку) до геть мініатюрних».

Будь-яка трава для скульптур із сіна не підійде. Газонна навіть запах інший має. Потрібна саме лісова. Заготовляє її Юлія тільки сама.

«Щоліта їду до лісу, маю вже свої місцини. Ріжу траву серпом, там її зав’язую у снопи, а вже тоді везу додому. Усе акуратно підвішую – і так сушу матеріал для майбутньої роботи, – ділиться майстриня. – Уже потім усе складаю. Удома в мене завжди пахне лісом. А три мої коти спати мостяться тільки на сіні».

Юлія Співак запевняє: навчитися виготовляти вироби з сіна не так і важко.

«Нумо спробуйте – і самі переконаєтеся», – пропонує.

Тож беру до рук картонну заготовку у вигляді сердечка й заворожено спостерігаю, як доладно у майстрині все виходить. Моє ж майбутнє сердечко поки що більше схоже на якогось їжака. Але кілька порад від Юлії, котушка ниток та трохи впертості – і вже за кілька хвилин тримаю в руках симпатичне сердечко, що пахне лісом і літом.

Оксана ГОЛОВІЙ

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА та з архіву Юлії СПІВАК