Про кінематографічне бачення фотомистецтва, а також різницю у ставленні до свого тіла серед краківських та луцьких жінок розповіла Яна Микитюк в студії ГІТ.

Мій стиль неодноманітний. Він розвивається. Змінююся я, змінюються навіть погляди на колір та сприйняття людей, реальності. Настрій фотографії може бути як меланхолійний, так і більш піднесений, залежно від того, який переважає етап у житті. Для комерційної ж фотосесії суттєвіше розуміти й відчувати, що сама людина хоче. Наприклад, якщо замовники сімейної фотосесії прагнуть зберегти щасливий момент, а в мене пригнічений стан, я не маю права, я так вважаю, показувати це у фотографії. У творчій, художній зйомці –звісно, можна змінити тонування, наблизити його до кінематографічнішого, гра зі світлом у простій негламурній фотографії підкреслює натуральність.  

Коли я говорю про емоції, це не обмежуються усмішками чи слізьми. Ті ж смуток чи ніжність можна показати рухами, а не обличчям.

З допомогою фотографії можна втілювати соціальні проблемні проєкти, висвітлювати переживання, показувати індивідуальний досвід. До навчання у Кракові, коли я приходила раніше в галерею, для мене абстрактні твори й кубізм були невідомі й незрозумілі, а зараз на багато що я розплющила очі і саме таке оновлене ставлення до мистецтва стало рушійною силою до того, чому я найбільше присвячую себе і що планую далі.