Андрій Бондарук із села Княгининок, що біля Луцька, впродовж 10 років колекціонує та майструє українські іграшки, яким гралися діти сто років тому. Колекція упорядкована в музейній експозиції, яку створив етнограф.

Про це пише Суспільне.Волинь.

В музей люблять приходити діти. І часто, бавлячись, забувають про гаджети, - каже Андрій Бондарук.

Роботу над створенням іграшок Андрій Бондарук розпочинає з дослідження історії її походження. Потім розробляє ескіз, намагається зрозуміти технічні принципи дії, а далі вже шукає матеріал, запчастини та деталі для її створення.

Найцікавіше, зізнається Андрій, відтворювати те, що зникло майже безслідно. Наприклад, іграшки тих років і періодів, про які лишилось обмаль згадок: ні схем, ні зразків, лише старовинні зображення.

За класифікацією, - розповідає чоловік, - народні забавлянки можна умовно поділити на підгрупи: знаряддя праці, речі побутового вжитку, а також іграшкові музичні інструменти. Приміром – деркачі, калатала, звучання яких нашим предкам несли звістку про весняні свята.

Створити подібний музичний інструмент можливо лише при умові, що за матеріал слугуватиме відповідна порода: дуб або ясен. Інакше, зі слів майстра, інструмент не звучатиме.

Нині в експозиції кілька десятків найменувань іграшок, більшу частину з яких майстер відтворив самотужки за традиційними зразками. В музейній експозиції є аналог іграшкових грабельок, точнісінько таких, як на дитячому фото маленької Лесі Українки.

У планах етнографа – постійна експозиція, під назвою: «Іграшки Лесиного краю», де буде презентовано історію іграшок з території Волинського Полісся.