Поєднати любов до музики з мрією військового 25-річному Максиму Калішуку із села Гупали вдалося завдяки наполегливості та умінню безупинно йти до своєї мети. Тепер Максим – начальник оркестру – заступник начальника Центру військово-музичного мистецтва Військово-Морських Сил Збройних Сил України у місті Одеса, пише газета «Новий погляд+», - передає «Район.Любомль».

А розпочиналося все з поради вчителя музики Миколи Купири та навчання у класі сопілки від Любомльської музичної школи, що діяв у місцевій Гупалівській школі. Займаючись грою на сопілці з 5 класу, Максим в останній рік опановував ще й гру на тенорі саксофоні.

«Були такі періоди, коли батьки по черзі возили нас до Любомля на уроки теорії музики та сольфеджіо у музичній школі. Не раз виступали на районній сцені, а також у Шацьку на різноманітних заходах. Брали участь і в обласних творчих та звітних заходах, представляючи Любомльщину», — розповідає Максим Калішук.

Однак у 9 класі загорівся бажанням здобути професію військового та вступити у Луцький військовий ліцей. Поїхав з батьками до Луцька, аби подивитися, як відбувається там навчання. Та вчитель музики, товариш якого керував духовим оркестром ліцеїстів, розповів, що маючи музичну освіту, легше вступити на навчання до військового закладу.

Тому по дорозі заїхали ще й у Волинське училище культури і мистецтв ім.. І.Ф.Стравінського (тепер коледж). Там запропонували вступити на відділ «оркестрових духових та ударних інструментів». Хлопець погодився та вже у вересні штудіював мистецьку науку та вчився грі на такому духовому інструменті, як гобой.

«На момент закінчення коледжу у 2015 році рвався піти в армію, бо саме в той час у розпалі були події на сході України. Все таки дух патріотизму переважав усі цивільні плани та мрії, — ділиться Максим. — Загорівся ідеєю служити у високомобільних десантних військах. Рідні, звісно, відмовляли, але зрештою за пів року до випуску до мене підійшов диригент духового оркестру Микола Чорний та запропонував, оскільки бачив у мені хист до диригування, піти навчатися на кафедру військових диригентів у Національну академію сухопутних військ ім.. гетьмана Петра Сагайдачного у місті Львів. Таким чином мені вдалося поєднати в одній професії два заняття – музику та військову службу.

На початках було важко суміщати музичний та військовий аспекти навчання, адже у військовій справі багато довелося досконало вивчати, адже в першу чергу ти — командир», — зазначає хлопець.

Чотирирічна служба у Львові була насиченою та змусила юнака з подвійною силою штурмувати військову науку, бо разом з ним вчилися хлопці-контрактники, котрі повернулися із зони бойових дій на сході, що не з теорії знали про нюанси військової служби.

Така завзятість та наполегливість дали результат, бо через місяць після початку навчання у Львівському військовому закладі Максима Калішука призначили командиром відділення взводу, ще через три місяці — став командиром навчальної групи військових диригентів. На третьому курсі юнака призначили головним старшиною навчального курсу (а це – більше 100 осіб у підпорядкуванні), згодом на 4 курсі — головним старшиною інституту.

Найвища сходинка у рейтингу закладу (враховуються успішність, військова дисципліна, фізична підготовка) дала Максимові можливість обрати військову частину для проходження подальшої служби, де потребували диригентів оркестру. Вибір впав на 38 Об’єднаний навчальний центр Повітряних сил, що базується у місті Васильків Київської області.

Через пів року, під час проходження стажування, талановитому та здібному військовому диригенту пропонують піти на підвищення та стати військовим диригентом військового оркестру Центру військово-музичного мистецтва Військово-Морських Сил Збройних Сил України у місті Одеса.

У Центрі, як розповідає Максим, працює великий творчий колектив: є балет, вокальна група, оркестр та струнний квартет. В колективі є старші за віком чоловіки та жінки, з якими юнакові треба було налагоджувати дружні стосунки та головне – завоювати авторитет.

«Аби мати авторитет, потрібно просто показати свою роботу, щоб люди могли надіятися на тебе як командира, і як на людину, — зізнається Максим. – Тоді творча робота та військова служба буде лише в задоволення».

Рік служби в Одесі став для юного військового диригента новим етапом в житті.

«До карантину в оркестру було дуже насичене життя: брали участь у міських та всеукраїнських заходах, їздили з концертами по Україні та на закордонні фестивалі: Румунію, Болгарію, Німеччину, — розповідає Максим. — На літо 2020 року також були заплановані концертні тури, та у зв’язку з пандемією їх довелося скасувати. Але військовий оркестр не сидить без роботи, бо у місяць маємо приблизно 10 концертів та виступів, беремо участь у військових ритуалах, зустрічах іноземних делегацій, зустрічах іноземних кораблів, наших військових частин, які повертаються зі сходу з ООС. Бувають періоди, коли майже не виходимо з автобуса… Невеликими групами по 5-7 чоловік часто їздили з виступами в зону бойових дій, щоб підняти бойовий дух наших бійців».

Постійні репетиції, пошук нового репертуару, щоб радувати публіку новими музичними творами, домовлятися про записи та працювати над новими творчими проектами, в тому числі і з зірками української сцени – це лише невелика частина роботи, над якою доводиться працювати двом диригентам оркестру.

Максим зізнається, що в цьому й знайшов свою «золоту середину», поєднавши в своїй професії музичну та військову сфери.