На території прикордонних районів Волині досі можна зустріти сірі бетонні укріплення, що збереглися з часів Другої світової війни. У Володимир-Волинському районі їх 14. І громади досі не знають, що з ними робити. Бо багато десятиліть вони нікому не належали і ніким не охоронялися. Перед Євро-2012 ДОТ біля Устилуга планували зробити навіть туристичним об’єктом для іноземців.

Про це пише «Вісник+К».

У 1939-1941 роках уздовж нового державного кордону СРСР було побудовано шість укріплених районів, які ще називають «лінією Молотова». Серед них був і Володимир-Волинський. Завданням укріпрайонів на кордоні було виграти час у випадку нападу ворога, щоб основна частина армії змогла провести мобілізацію. Зведення фортифікаційних споруд розпочалося влітку 1940-го, тобто за рік до нападу Німеччини на СРСР. На будівництво ДОТів, ДЗОТів, прихованих вогневих точок були прислані спеціальні батальйони Червоної армії і залучене місцеве населення. Роботи тривали цілодобово.

У районі прикордонних застав зводилися в основному ДОТи – капітальні фортифікаційні споруди з міцних матеріалів, що були призначені для довготривалої оборони і ведення вогню та захисту від різних видів зброї. Їхнє будівництво – справа важка, тривала й затратна, бо вимагала величезної кількості цементу, піску, гравію, сталі, лісу. Будувалися вони в основному з монолітного залізобетону, залізних балок на арматурі і броньованих укриттів. Тому ці споруди такі довговічні, а їхні стіни та амбразури зроблені з негорючих матеріалів.

ДЗОТи їм значно поступалися, бо це були дерево-земляні споруди, виготовлені з колод, дощок та землі, обладнані кулеметами. Чимало фортифікаційних споруд на новій лінії оборони так і не встигли збудувати до 22 червня 1941 року. І на Волині теж. Всього лінію Молотова вдалося збудувати лише на 20 %. Тож солдати змушені були тримати оборону в перші дні війни в недобудованих укріпленнях.

Як стверджують володимир-волинські краєзнавці, німці, коли окупували цей район, дали можливість місцевому населенню поховати загиблих та позабирали зброю з ДЗОТів. Хоча ще довго то тут, то там дітлахи знаходили снаряди, відкручували боєголовки, витягували запал, спалювали порох і здавали у скупку чисту мідь. Через це небезпечне заняття чимало з них поплатилися життям або стали каліками. А потім те, що не вдалося видерти післявоєнним металошукачам, довершили нинішні.

Тепер місцеві громади хочуть юридично закріпити своє право на збережені фортифікаційні споруди часів Другої світової війни.

Олеся ВЕРЕСКОВЕЦЬ

Головне фото - ілюстративне