Майя Олександрівна Миколайчук уже 48 років невтомно трудиться заради неоціненного Божого дару – здоров’я людей. У робочий час завідувачка фельдшерсько-акушерського пункту с. Терешківці Луцького району приймає пацієнтів у білому халаті, решту часу працює без нього. Майже цілодобово, як мовила Майя Олександрівна.

Про це пише Горохівський вісник.

У сільського медика насправді немає обмеженого робочого графіка. До неї можуть звернутися в будь-який час доби: «Тепер, коли є телефони, дзвонять, а колись прибігали, приїжджали, хто чим має, та й стукають у двері чи вікно. Часто буває, що й посеред ночі».

«А спочатку, мабуть, Вам було ще важче? З якого року Ви працюєте фельдшеркою?» – цікавлюсь.

«Із 1973-го, коли закінчила Луцьке медучилище (тепер Луцький базовий медичний коледж). Мене спершу направили в Мирне, а через кілька місяців стала працювати в Терешківцях. Тут – до сьогодні. Надто важко не було. Мені дуже допомагали у Мирному Галина Йосипівна Северин та нині покійна Галина Павлівна Оліфер, у Терешківцях – Валентина Олександрівна Карпунь. Це мої перші наставники та вчителі, коли прийшла на роботу», - із вдячністю згадує Майя Олександрівна.

«А чому обрали таку спеціальність?»

«Закінчила школу і захотілося вчитися саме на медика», - відповіла просто.

І не прогадала Майя Олександрівна, вибравши цю шановану професію. Люди не перестають дякувати сільському медику за зцілення, за врятовані життя, за чуйність, за те, що нікому не відмовила у виклику навіть серед ночі.

«Моя професія – рятувати життя людей, - коротко й скромно пояснює фельдшерка, яка не раз ділилася з хворими навіть своєю кров’ю – ампулами життя. У 2009 році жінка удостоєна звання Почесного донора України. Має знакову нагороду «Отличнику здравохранения» від колишнього радянського Мінздраву. А 2019-го року митрополит Луцький і Волинський Михаїл нагородив Майю Олександрівну високою нагородою – медаллю «За жертовність». І ще багато-багато грамот і подяк має вона як Людина з великої букви і професіонал своєї справи».

«Що, на Вашу думку, означає бути хорошим медиком?» – запитую у своєї співрозмовниці.

«Вміти вчасно надати невідкладну допомогу й бути людяним», - каже пані Майя.

І в сніги, і в болото

«Як добираєтеся на виклики?»

«Велосипедом. Або ніжками, - сміється Майя Олександрівна. – По-всякому. Бувало, заметіль, а потрібно йти на виклик. Такі кучугури! Раз думала, не виберуся з них. Нелегко й навесні, коли розтають оті кучугури. А не скрізь були асфальтовані дороги, - пригадує М.О. Миколайчук. – Нині багато людей мають свої авто, то приїжджають чи привозять хворих, або мене забирають. І колись, і зараз прибігають у всі пори доби. І треба поспішати на допомогу…»

Квітучий медпункт

Фельдшерсько-акушерський пункт у Терешківцях від весни до осені потопає в квітах. У його дворі ростуть деревця і кущ калини, тож можна подумати, що це – чиясь затишна оселя, господиня якої дуже любить квіти. Загалом, так і є. Медпункт став для Майї Олександрівни другим домом. Його господиня вправно орудує медичним і садовим інвентарем, тому пацієнтам набагато приємніше йти на прийом по доглянутому квітучому подвір’ї.

Три роки тому в приміщенні ФАПу був зроблений капітальний ремонт. Замінили дах, який протікав, облицювали стіни ззовні, виклали плиткою кімнати всередині, обладнали потрібним інвентарем тощо. Словом, не налюбуватися таким комфортом!

«Гроші на ремонт виділили Терешківцівська сільська й Горохівська районна ради та ТзОВ «Волинь Нова» - одне з дочірніх підприємств групи компаній ТМ «Вілія», - вдячно розповідає Майя Олександрівна.

«А як щодо медикаментів? У медпункті колись можна було придбати ліки…»

«Так, раніше була в нас мініаптека, тепер немає. Зараз КНП «Горохівський районний центр ПМД» забезпечує медикаментами на невідкладний стан».

Бабусиними слідами

На фото – Майя Олександрівна зі своїми внучками Богданою та Софією Брикайлами. Богдана – студентка Національного медичного університету імені О.О. Богомольця за спеціальністю «Лікувальна справа». Це й не дивно, адже в дитинстві, як зізнається дівчина, любила гратися в лікаря й ходити з бабусею на виклики, слухати, як вона буде лікувати ту чи іншу людину. «Я не бачу, не уявляю себе в іншій професії», - каже дівчина.

Молодша Софія бачить себе тільки вчителькою початкових класів. Дівчинка закінчила 4-ий клас початкової школи в с.Терешківці, але вже знає, ким стане у майбутньому.

Майя Олександрівна зізнається:

«Нелегка й дуже відповідальна професія сільського медика: перед тобою людина – чиясь мама, тато, дитина… Треба вміти зосередитися й відкинути емоції, вирішити, яку первинну допомогу надати».

Я з широко відкритими очима слухаю розповіді про те, як вдалося врятувати не одну людину, допомогти дитині з’явитися на світ. І про те, як спільними зусиллями колись добиралися до районної лікарні (через ті ж таки замети не завжди могла доїхати в село «швидка»), про те, що деякі дітки «хотіли» народжуватися прямо в ту, а не іншу хвилину. І не важливо, де в той час могла знаходитись їхня мама…

Таких історій в арсеналі сільського медика не менше, як на велику книгу. А готовність ним бути і могти бути – від Бога.

Оксана Луцюк