Генеральний гармаш Волинського козацького стрілецького братства Володимир Перчук розповів про відзначення козаками 370-річчя Берестецької битви

Про те, як волинські козаки організували у селі Пляшева на Рівненщині на території Національного історико-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви» свій табір, Володимир Перчук описав у фейсбуці. 

Подаємо його розповідь без змін з незначним скороченням.

«Через практично повну відсутність підтримки держави в підготовці, а головне в фінансуванні заходів (підтримка була виключно у вигляді чотирьох біотуалетів, встановлених у неділю вранці, і за це дякуємо!), довелося робити все самим. Чому роблю акцент на фінансуванні, бо у 2011 році, на 360-ту річницю, була профінансована реконструкція епізоду битви, на яку приїхало більше сотні реконструкторів з усієї Європи. Тоді відвідувачам було на що подивитись.

На цей раз держава нас кинула: «Хочете робити – робіть, а мене не чіпайте!». Я добре пам’ятаю 2014 рік, коли свідомий громадянин «Зовсім несподівано!!!» став потрібний і пішов захищати свою землю, сім’ю, а заодно і тих хапуг-бюрократів, які все зробили, аби того свідомого громадянина не було.

Тому сів я на телефон, обдзвонив знайомих, когось переконував по кілька разів, хтось погодився приїхати на один день, хтось і без мого дзвінка збирався їхати і так. До речі, Волинський регіональний музей українського війська та військової техніки долучився, організувавши екскурсію на поле битви. Паралельно у мене була своя програма підготовки до відзначення, яка включала організацію таборування Козацького Стрілецького Братства. Потрібно було організувати підвезення дров, питної води, електрогенератора, транспорт для перевезення табору в обидва боки. І, звичайно ж, зброя, особливо наша «Краля», як ми назвали нашу останню роботу. Місця на КамАЗі для неї не було, тому задіяли евакуатор, який з цим завданням справився блискуче! Питанням харчування (на яке ми просто скинулись власними коштами) займалась обозна служба у складі Миколи Свиридюка та Василя Радивоніка. Туди я не влазив, знав, що народ досвідчений та надійний. Я не помилився, козаки (та їх сім’ї) були ситі та задоволені харчуванням в поході.

«Кралю» на евакуатор ми повантажили і закріпили ще в четвер, на п’ятницю зранку вантажили КамАЗ. Переїзд обійшовся без проблем, води в бочку з-під квасу ми традиційно набрали в Пляшівській школі, заодно познайомились з новим директором школи Ларисою Яківною Сьомак, яка дуже підсобила нам в організації таборування, за що ми їй щиро вдячні. Погода у п’ятницю була чудова, не пекло сонце, дощу не було, то ж перший день таборування завершився здоровим сном, хоча астрономічно це вже більше двох годин була субота.

Ранок суботи привітав на мжичкою та туманом, прогноз показував дощ, тож питання проведення заходів стояло відкритим. Але для мене Програма – це святе! Добре, що приїхав Тарас Манюта зі Львова зі своїми джурами і перше заняття з польового вишколу ми все-таки зробили. Враження доволі цікаві, небагаточисельні глядачі отримали можливість побачити, як навчались козаки правилам бою в полі. Наступна дія – переміщення на козацьке кладовище в с. Острів. Мжичка та трохи дощу добре намочила високу траву, по якій ми мали йти, то ж до мене підійшов «народ» з пропозицією їхати на авто. Я на це категорично не погодився, і пішли ми по високій траві через річку Пляшівку, через урочище «Гайок», де традиційно ми вшановуємо пам’ять про 300 козаків, які прикривали відхід українського війська. Трохи замочили шаровари та чоботи, а що 370 років тому козаки зважали на росу?!

Після панахиди – повернення до музею і одразу ж – вшанування героїв битви біля центрального пам’ятника, традиційна козацька «перекличка», де ми просимо наших славетних предків стати з нами в один стрій. Потому козацький народ розділився, одна частина вирушила в с. Смолява на освячення пам’ятника Івану Богуну, а інша залишилась в таборі працювати з відвідувачами, яких назбиралось багатенько. Були і виставки зброї, артилерійський салют, різні козацькі розваги. Вечір завершився салютом в честь героїв Берестецької битви у виконанні Рівненського обласного товариства козаків «Рівненська Січ Війська Запорозького».

Неділя зустріла нас вже знайомим туманом і мжичкою. Але ненадовго, віддати належне погоді, забігаючи наперед, ніхто за таборування традиційно не «згорів» від сонця, і усі заходи відбулися. Відвідувачів у неділю було дуже багато, як в старі добрі «доковідні» часи. Навіть перебили проведення традиційного кола. Але артилерійський салют ми зробили. Вважаю було на що подивитись, що пізнати. Звичайно, фоторепортаж не відображає усієї картини, але нехай тим, хто там не був, буде трохи заздрісно тим, хто це бачив на власні очі. Традиційна прощальна ватра організаторів. Подивились один одному у вічі, подякували за співпрацю, ще раз згадали героїв битви.

 А понеділок зранку згортали табір, вантажили на КамАЗ та евакуатор, прибрали територію. Залишилась січ і прапор України на сторожовій вежі. Вони нас чекають на наступний рік. Трохи сумно. Але життя продовжується, підростають джури. Росте добра зміна Героям Берестецької битви. Слава Україні!»