Сергій Денисюк із Малої Глуші, що на Камінь-Каширщині, їв жучків-черв’ячків, м’ясо лами, морської свинки, підкорив на велосипеді один із найнебезпечніших маршрутів у світі – Дорогу смерті (Дорогу Долі) в Болівії. А ще мріє скуштувати у В’єтнамі тарганів, пірнути з аквалангом до білих акул, поплавати в клітці, коли їх годують.

Про волинського мандрівника розповідає Іванна Величко на сторінках газети «Полісся».

Двічі на рік Сергій просто зобов’язаний вирушити в дорогу. Він подорожував ще зі школи: з 14 років відвідав Словаччину, Польщу, Литву, Білорусь. В університетські роки багато їздив у Крим, на південь України, далі – на відпочинок у Туреччину та Єгипет, в численні відрядження теренами України…

А після 2009-го списки досягнень помножилися: зустрілися люди, які також «хворіють» мандрівками, – вирішили розширити кругозір і щороку на Сергієві іменини виїжджали за кордон. У цьому ритмі «тусують» уже 13 років. І мова не про вечірки, бари чи шаленості, а про неповторні враження, адреналін і знайомства зі справжнім життям, не замаскованим під туристичними фішками.

– Ми подорожуємо у пошуках емоцій. Будь-яку річ можна придбати в Україні або замовити через Інтернет, а емоції – не замовиш. «Потусити» – це побачити те, чого ніхто з нас раніше не бачив, відчути місце. Реальність без прикрас, адреналін, – пояснює мій співрозмовник. Він-бо і з парашутом стрибав, і з 100-метрової труби сягав донизу, і підкорював на велосипеді один із найнебезпечніших маршрутів у світі – Дорогу смерті (Дорогу Долі) – в Болівії, і вибирався на найнепідступніші скелі.

Каже, спочатку для подорожей виділяли мінімальний бюджет і жодного разу не обирали пакетних турів. Самостійно визначали країну, прокладали шляхи, заздалегідь купували квитки і шукали прожиття, розраховували час. І хоча тепер витрати на поїздки зросли, функціонал таки незмінний. Зокрема, Сергій продовжує займатися технічним наповненням: що взяти, чим зайнятися, що варто робити в тій чи іншій країні, а що ні. І хоча нібито все розплановано до деталей, у подорожах завжди лишається місце спонтанності та авантюризму, коли кожен наступний крок – доля випадку, певного фактору й інтриги.

Наприклад, приїхали в місто, «загуглили», що в ньому цікавого, розпитали в місцевих чим воно особливе, визначили, що усім цікаво побачити і збудували єдиний маршрут. А заодно – вивчили місцеву кухню, скуштувавши екзотичних наїдків. Щоправда, в Норвегії не ризикнули їсти гнилу рибу, але поласували солодким оселедцем. Спробували м’ясо альпаки і лами в Перу, а от морська свинка нагадала смак курячого м’яса. Були в меню туристів і жучки-черв’ячки, чай з маслом і сіллю тощо. А от в Америці, коли поїдуть, обов’язково спробують м’ясо лося або ведмедя, у Камбоджі чи В’єтнамі – тарганів.

Все ж незвіданий світ екзотики та небезпек манить нашого подорожувальника значно більше аристократичної Європи, яка швидше годиться для сімейного відпочинку. Тож доки неодружений – вибирає екстрим, «коли ти шукаєш пригоди, а пригоди шукають тебе». Відтак найяскравіші спогади – з Ісландії, Норвегії, Болівії… А от найважчою була поїздка до Непалу, позаяк Сергій наважився на гірські пригоди, заледве завершивши курс лікування від ковіду.

– Такі мандрівки вкрай важкі через велику кількість підвісних мостів, скель. Для цього треба мати гарну фізичну форму, тож, якщо щиро не любиш гори, не тягне – не варто їхати. Для розуміння: сервіс Непалу – це кімнатка, в якій стоять збиті з дерева ліжка, на яких лишень простирадло, подушка та покривало. Все. Чекати гарячого душу не доводиться, а якщо захворів – це рівне смерті. Тому дівчатам рекомендую тисячу разів подумати, перш ніж подорожувати в Непал. Все ж хлопцям простіше з гігієною, – ділиться досвідом і роздумами Сергій Денисюк.

Та не тільки бідністю вразила малоглушанського подорожувальника держава в Гімалаях. Підкорили також люди: ходять мало не голі, босі чи у взутті зі скатів, але завжди посміхаються, підказують і їхня щирість підкуповує. Вони світяться, хоч заробляють мізер пекельньою працею.

– Здається, у Непалі ми спробували все. Найкомфортніші +44 градуси і сафарі в Нацпарку Чітван, свято Холі (кольорів) у Катманду… А от на підніжжі Евересту у номерах, де спали, вода замерзала у пляшках.

Інша справа – Норвегія: прагматичні жителі, європейський сервіс, ідеальний порядок і незрівнянна скандинавська природа – фіорди, розкішні ліси й гори. Тут краянину довелося часто пробиратися вертикальними підйомами, тримаючись виключно за троса. Попри немалі труднощі, мандрівник посидів на всіх кам’яних виступах, зокрема на славнозвісному «Язику троля» – величезному відколотому шматку скелі, що епічно виступає над озером…Назбирав білих грибів, зготував юшку, подоїв місцевих корів…

Натомість сусідня острівна Ісландія видалася Сергієві не так екстремальною, як емоційною: тут до послуг туристів і океан з брилами льоду, і гейзери, і гарячі басейни, і водоспади, і чорні пляжі. Чим далі – тим більше захоплює дикість і непролазність територій, менша туристичність. З одного боку, це хайтеківський Рейк’явік, дивовижна Блакитна лагуна, де температура води сягає позначки 40 градусів, але водночас замерзає волосся, з іншого – сильний вітер, вдатний тримати людину і переставити з місця 3-тонну машину.

Усе побачене й пережите Сергієм Денисюком годі перелічити, але неможливо не пригадати розташоване в Андах доколумбове місто інків Мачу-Пікчу або Райдужні гори на висоті понад 5 тисяч метрів над рівнем моря, знамениту Червону річку (Перу) або найбільше у Південній Америці озеро Тітікака, запальну Бразилію, начебто безкінечне Мехіко (Мексика) і найкомфортніший для велосипедистів Будапешт (Угорщина), повільну і максимально модернізовану Швецію, архітектурно витриману Молдову, дружні до природи Нідерланди, Данію, королівські Австрію і Угорщину, румунський Транс-Фегераш і Замок Дракули (Бран), Дубай…

З часом цей список має поповнитися відвідинами Північної Америки, адже наші мандрівники хочуть орендувати авто і проїхатися по Канаді та США зі сходу на захід (або навпаки). А ще Сергієві хотілося б підкорити Францію, американські гірки і Діснейленд, а на кінець року – В’єтнам, Таїланд, Камбоджу. Можливо, країну гобітів та загадок – Нову Зеландію і неодмінно Австралію, аби пірнути з аквалангом до білих акул, поплавати в клітці, коли їх годують…