Світлана Сяська з Волині, маючи одного власного сина і будучи без чоловіка, вирішила стати мамою для знедолених діток.

Про це пише Ірина Бура на сайті «Вісник+К». 

Жінка з дитинства мріяла про велику родину. Передсвяткові дні цього року стали для неї особливими – офіційно відкрився Будинок сімейного типу для неї та уже п’ятьох малюків, яких вона прихистила. Нині родина чекає на поповнення – хлопчика, 2,5 року, який буде найменшеньким з усіх у новій родині.

Взяти в сім’ю обездолене дитя просив син

Світлана Сяська виховувала сина сама. Він постійно її запитував, чому в інших є братики і сестрички, а у нього немає. Але будучи з малим дитям на руках, жінка не мала змоги задуматися про те, аби взяти ще когось, приміром, з Дитбудинку. Хоча сама з дитинства мріяла про багатьох дітей і шум у хаті. Коли син підріс і йому було 15 років, про мрію свою він не забув. Запропонував мамі взяти в сім’ю бодай одне обездолене дитя. Обіцяв допомагати з новим братиком. Власне спочатку Світлана так і планувала – взяти під опіку одне дитя і бажано, аби це був хлопчик.

– Ми пішли до начальниці служби у справах дітей Рожищенської РДА Жанни Дубчук, я з нею поговорила і захотіла собі створити прийомну сім’ю. Але для цього мені потрібно було пройти відповідні курси і дообладнати своє житло. Я пройшла навчання і отримала дозвіл взяти 1 – 2 дитини. Але так вийшло, що було троє діток – дві сестрички і братик. Вони рідні. Оскільки розлучати їх ніхто не хотів, то я взяла всіх – Діану, Вадима і Настю. Зараз їм уже 12, 10 і 9 років відповідно, – розповідає Світлана.

Так два роки тому у віці 40 років жінка вперше стала прийомною мамою для трьох діток. Хоч і без чоловіка, не побоялася взяти на свої плечі труднощі, які має багатодітна родина. Діти були дуже занедбаними, не вміли ні читати, ні писати, ні навіть повноцінно розмовляти. Знедолені малюки дуже рідко харчувалися, тож у новій родині попервах ніяк не могли наїстися. Син Світлани, якому уже 17 років, усіляко допомагав їй зі своїми новими сестричками і братиком. Коли діти трохи окріпли і адаптувалися, жінка задумалася про те, аби взяти ще одне дитя. Але їй пояснили, що її житлова площа не дозволяє цього зробити, – замало місця.

– У нас у Рожищі будували Будинок сімейного типу для іншої сім’ї. Але та родина від нього відмовилася. Мені запропонували подивитися той будинок, чи буду я згодна там навести лад, і тоді можна буде говорити про поповнення в родині. Житло було нове, але потребувало багато роботи. Я з дітьми помаленьку привели цей будинок до ладу. Мене дуже підтримала Жанна Дубчук, допомагала, залучила спонсорів. Наш мер В’ячеслав Поліщук допоміг з дровами, світлом. Алла Миколаївна Онищук (начальниця служби у справах дітей Волинської ОДА, – прим.) допомогла з меблями, технікою, залучила ще спонсорів. Ці усі люди не дали мені опустити руки на шляху до задуманого, – продовжує Світлана.


У 7 років розмовляла, як річна дитина

Нині просторий і затишний будинок має п’ять спалень, вітальню, кухню, підсобне приміщення, дві ванні кімнати, гардеробну та котельню. Загальна площа – 242,3 кв. м.

У новий дім переселилися ще двоє нових, взятих під опіку діток, – братик Дмитро і сестричка Саша. Нині дівчині 14 років, а хлопцеві – 10. Родина планує забрати ще їхнього братика, якому усього 2,5 року. Зараз тривають процедури з оформлення документів. Світлана хоче, аби рідні були разом. Але і це не край, оскільки Будинок сімейного типу передбачає 10 прийомних дітей, Світлана і надалі планує дарувати тепло обездоленим малюкам.

– Так, з дітками не просто. Кожен з них має свою сумну історію життя. Одна з дівчаток у 7 років говорила, як річна дитина. А за рік життя у нас вона стала розбірливо розмовляти. Вони всі не вміли ні одягатися, ні читати, ні, звісно, писати. Я сиділа з ними годинами, і всьому ми вчилися, – додає жінка.

Ніколи Світлана не змушувала дітей називати її мамою, однак уже через тиждень-два життя у неї вони самі називали її так. А її тата-пенсіонера – дідом.

Будні великої прийомної родини – це готування їжі у 10-літрових каструлях, трапляються і сварки-бійки між братиками і сестричками, це ж діти і, звісно, буває по-всякому. Але Світлана вчить їх усе робити разом – і працювати разом, і відпочивати також разом. І їсти – теж. Бо ж у сім’ї так і має бути.

Головне – що жінка жодного разу не пожалкувала, що зважилася на такий, не побоюся цього слова, подвиг. Навпаки: вона хоче продовжувати цю благородну справу.

– Вона молодець, вміє з дітьми поводитися. І вони її слухають. А діти ж не прості – хто ж ними займався? І основне – вона дуже хазяйновита і відповідальна. Усі зауваження враховує одразу, – каже начальниця служби у справах дітей Рожищенської РДА Жанна Дубчук.

Запитую у неї, чи є на Волині ще такі випадки, аби мама-одиначка зважилася на створення Будинку сімейного типу. Відповідає, що ні…