У бою з рашистами загинув ще один захисник України – камінь-каширець Філозоф Василь Григорович.

Про загиблого розповіли на сторінка газети «Полісся».

У сім’ї Філозофів виховувалось троє синів. Василь був середульшим із них. Все своє дитинство та юність він провів у Камені-Каширському (ходив тут у дитсадочок та школу), хоча він єдиний із хлопців народився у селі Велимче, де й зробив перші свої кроки (звідси ж був родом і його батько Григорій). Змалечку юнак виділявся особливим хистом до обробки дерева, виготовляв час від часу якісь вироби. Очевидно, здібності перейняв від свого дідуся-столяра.

Закінчивши ВНУ ім. Лесі Українки, влаштувався на роботу за обраним фахом на малій батьківщині матері – у селі Підріччя. Відтоді все своє життя чоловік пропрацював учителем фізичного виховання у Підрічанській гімназії-філії ОЗЗСО «Раково-Ліський ліцей». Його поважали колеги та обожнювали діти. Хоча бавити своїх власних нащадків йому так і не судилося. Так і не встиг звити свого сімейного гніздечка.

«24 роки сумлінно трудився на педагогічній ниві. Він жив, радів світу, людям, що його оточували. Товариський, мудрий, надійний, відповідальний, рухливий, позитивний, на що й надихав своїх вихованців. На уроки фізкультури всі бігли навипередки й чекали його під спортзалом ще до дзвінка, аби не втратити жодної хвилини… Це була людина прекрасної душі, відкритого й доброго серця», – відгукується про колегу в соцмережах завідуюча освітнього закладу Жанна Сотник.

Мужній воїн став на захист України з перших днів повномасштабного вторгення рашистів. 25 лютого він вже служив у рядах 14-ої ОМБр імені князя Романа Великого. Був помічником гранатометника, виконував функцію навідника. Протягом восьми місяців війни безстрашно воював із ворогом, виборював спокій усім нам. Якийсь період тримав оборону на бахмутському напрямку, останнім часом перебував на «нулі» на Харківщині. Там же, у районі селища Першотравневе, він і поліг під час виконання бойового. Життя бійця обірвалося в результаті ворожого обстрілу 7 листопада. Йому було всього 47 років…

Зі слів рідних, чоловік мав намір стати на захист своєї держави ще раніше, під час проведення АТО, однак за станом здоров’я медкомісія постійно відхиляла його прохання. І хоча у нього не було вказівного пальця на правій руці, проте завжди був упевнений, що вправно даватиме відсіч ворогу. І не помилився.

«Мати востаннє з ним поспілкувалась по телефону в день його загибелі. Хотіла йому посилку передати, уточнювала куди. Адже його підрозділ мали якраз перекидати в іншу локацію. Однак доставляти пакунок так і не знадобилося, наступного ранку нам повідомили, що брата вже не стало…», – розповідає молодший брат Олександр.

Так і не діждалась Василя тітчина хата, яку він так сподівався відреставрувати. Досі самотньо стоїть придбаний ним напередодні війни професійний станок – хотів опісля перемоги над окупантами серйозно зайнятися столярською справою. Не прийде більше Василь Григорович й на урок до своїх вихованців, не приїде традиційно на вихідні до мами, не відвідає край, де проросло його родове коріння… Але світла згадка про Героя Василя Філозофа буде жити вічно у пам’яті рідних та всіх українців, чий спокій він боронив до останнього подиху.

Ввечері 10 листопада його навколішки зустрічали села Камінь-Каширщини. Вгорі плакало мжичкою небо, внизу – вмивались слізьми люди. У відблисках фар автомоблів на дорожньому полотні виростали опечаленою смугою різнобарвні хризантеми.

Наступного дня у райцентрі віддати шану захиснику України прийшли близькі, друзі, знайомі, бойові побратими та просто вдячні краяни. Приїхали також його учні та колеги із Підріччя, земляки та родичі по батьківській лінії із Велимча. В останню путь Героя провели по колу від рідного дому центральними вулицями міста до храму Святителя Миколая Чудотворця та місця вічного спокою – центрального кладовища. Труну із прахом загиблого воїна придали землі під залпи траурного салюту та Гімну України…