21 листопада у храмове свято релігійної громади Архістратига Михаїла в Рожищі, митрополит Луцький та Волинський Михаїл освятив меморіальну дошку на честь митрофорного протоієрея Симеона Говдія.

Про це йдеться на сайті Рожищенської міської ради.

Семеон, це людина, котра не просто багато років поспіль була духовним наставником рожищан, настоятелем цього храму, ревно сіяла зерна віри в кожне серце, це був священник, котрий усе своє життя боровся за українську справу.

Ініціатором встановлення меморіальної дошки виступив нинішній настоятель храму о. Миколай Царик, котрий залучив до співпраці місцевих краєзнавців Леоніда Козярчука та Романа Трофімчука.

Владика Михаїл у своїй промові назвав Симеона Говдія «наставником, який духовно народив не одне покоління рожищан». І це одностайно підтвердили парафіяни старшого віку, котрі добре пам'ятають отця Симеона.

За увічнення пам'яті великого духовного наставника і патріота дякував усім, хто долучився до доброї справи, голова Рожищенської міської ради Вячеслав Поліщук. Він також наголосив, що священник Симеон Говдій зародив в серцях своїх парафіян думку, що в Українській державі має бути українська церква, що у храмі молитва має звучати українською мовою. Це була одна з основних його життєвих заповідей. І нині такий час настав. Тому потрібно приходити до храму, молитися за Україну і наших захисників, за перемогу над ворогом.

За світлу пам'ять про свого дідуся слова вдячності висловили присутні на освяченні меморіальної дошки онуки Симеона Говдія Марія Гнатюк та Валентин Баточ.

Аби більше дізнатися про батюшку Семена, як називали Симеона Говдія парафіяни, пропонуємо ознайомитися з краєзнавчим дослідженням місцевого історика, співробітника Рожищенського історико-краєзнавчого музею КЗ «Центр культурних послух» Рожищенської міської ради Романа Трофімчука.

***

З часу незалежності України багато невідомих імен повертаються із забуття. На території Рожищенщини і самого містечка Рожище добре було відоме ім’я отця Симеона Говдія, який понад 38 років вірно служив священником в Свято-Михайлівській церкві і був великим патріотом України. Дякуючи славетному історику і письменнику Леоніду Козярчуку, який передав мені автобіографію Симеона Говдія (автобіографія написана самим Говдієм ще у 1945 р.), ми тепер більше знаємо про цю людину. Досить цінними є матеріали з історії України, написані самим протоієреєм Симеоном Говдієм, зокрема, спогади про Луцьку повітову «Просвіту», у якій автор брав активну участь. Маючи такі першоджерела, було б гріхом не написати нарис про цю шановану людину – Великого Українця.

Семен Дем’янович Говдій народився 15.02.1907 р. в с. Кічкарівка (нині – передмістя Луцька) у сім’ї Ірини Овдіюк і Дем’яна Говдія. Його батько походив із м. Хорол на Полтавщині, був селянином, а матір – із села Боратин Луцького району, теж селянка. Батько служив на Волині в 33-му драгунському Ізюмському полку, одружився після служби та залишився тут жити.

У родині Дем’яна народилося шестеро дітей. Сім’я була бідною й мала лише 3,5 десятини «приймацької землі». Усі сестри Семена померли у віці до року, а брат Іван - у 16, інша сестра - у вісім років. Семен залишився один. Учитися розпочав у церковно-приходській школі в с. Черниці над Стиром. У 16 років Семен пішов працювати до сусідів-німців. Незважаючи на важкі обставини життя, він прагнув до науки, був набожним, кожної неділі ходив до церкви, пізніше брав участь у богослужіннях.

Велику допомогу в духовному розвитку дала йому місцева «Просвіта» в Луцьку, де Семен утвердився як особистість. У 1929 р. Семен Говдій одружується з Федорою Петрівною Куксою, родом з Кічкарівки. У шлюбі народилося двоє дітей.

У місцевій «Просвіті» Говдій офіційно працював тех-нічним секретарем, був у курсі всіх справ, брав участь у роботі драмгуртка, завідував бібліотекою (аж до її закриття в 1939 р). Окрім «Просвіти», Семен Говдій займався культурно-освітньою та церковно-релігійною роботою серед народу. Працюючи в «Просвіті», багато їздив по різних селах Полісся: бував у Тростянці, Колках, Цумані, Чорторийську й ін. У сільських філіях орга-нізовував хорові гуртки, свята Шевченка та інші заходи.

Дуже сильний вплив справили на молодого Говдія лекції Модеста Пилиповича Левицького, які чарували слухачів найбільше. «Я ніколи не зустрічав людини з такою ерудицією, яку мав Модест Пилипович. А які в нього були й удокументовані аргументи до теми етичної, моральної і зокрема релігійної», - писав Говдій у спогадах.

«Просвіта» незмінно проводила свою культурно-освітню роботу серед населення Луцького повіту. По селах продовжувалася діяльність театральних і хорових гуртків, організовувались ювілейні урочистості, особливо свято Шевченка, яке влаштовувала, крім Луцької, кожна сільська філія «Просвіти». Це були масові святкування.

У 1933 році Луцька Просвіта і всі філії її на Волині впали жертвою провокації з боку наших добрих сусідів – зі сходу і з заходу.

Семен Говдій продовжував створювати осередки «Просвіти» в багатьох селах Волині. В 1938 році такий осередок мав створюватись в селі Тристень. Дорогою до с. Копачівка його заарештували і відправили до Луцької тюрми. Там добряче побили палицею, а на другий день відпустили.

За порадою Івана Власовського (один з керівників Луцької Просвіти, відомий богослов, написав в еміграції в США «Історію УАПЦ»), від першого липня 1942 р. вступив на пасторсько-богословські курси при Луцькій консерваторії, організовані архієпископом Полікарпом. Після курсів був рукопокладений у духовний сан – висвячений на диякона, а 1 січня 1943 року на ієрея.

Від лютого до жовтня 1943 року працює настоятелем Свято–Богородичної церкви в с. Буяни Торчинського району. З осені 1943 р. до весни 1944 р. отця Говдія призначають настоятелем Свято-Преображенської церкви в селі Черниці під Луцьком. До політики отець Говдій ставився нейтрально, ніколи не належав до жодної партії, тому його не зачіпали. Чотири роки працював священником в с. Ківерці під Луцьком, а 28 березня 1951 року його перевели благочинним і настоятелем храму Архістратига Михаїла в містечку Рожище.

Понад 38 років отець Симеон Говдій ніс слово Господнє до парафіян у Рожищі, загалом віддавши 50 років служінню Церкві Христовій. На його очах радянська влада знищила багато церков та храмів Волині, зокрема в с. Навіз Рожищенського району і саму дерев’яну церкву в Рожищі разом з кладовищем. Він також хотів, щоб Свято-Михайлівський храм, у якому правив, став українським, але не судилося. Тут у 1990 р. вийшов на пенсію. 15 квітня 1999 року отець Симеон Говдій закінчив своє земне життя і похований у своєму рідному селі Кічкарівка Луцького району.

Честь і хвала патріоту Симеону Говдію, який залишив після себе глибокий слід. Вдячні рожищани добилися, щоб Свято-Михайлівський храм став нарешті українським. І це сталося влітку 2022 року після двохмісячної боротьби з УПЦ МП. 21 листопада на храмі відкриють меморіальну дошку Симеону Говдію.