Командир мінометного розрахунку Іван Нинюк із Каменя-Каширського за знищення руснявого панцирника із його вмістом на Харківщині отримав приємний бонус від командування: окрім відзнаки за мужність та відвагу бійця нагородили тижневою путівкою на один із курортів Буковелю, де він із родиною провів невеличку відпустку.

Журналісти скористалися такою нагодою, аби поспілкуватися з героєм, - пише газета Полісся.

Іван пішов на війну добровольцем пропри те, що є батьком п’яти дітей.

— Я не хотів, щоб ворог прийшов у мій край, у мою домівку, — розповідає загартований боями артилерист. — Про це одразу ж повідомив своїй дружині. На той час вона перебувала з дитиною в стаціонарі одного з медзакладів Луцька. Під час бомбардування обласного центру у їхній палаті від ударної хвилі повилітали шибки у вікнах. Я подумав, що невдовзі ворог може бути зовсім близько, тож, не роздумуюючи, відбув до війська. Спершу ми тримали оборону поблизу білоруського кордону на Рівненщині, потім наш підрозділ відправили на Київщину, яку ворог намагався оточити з усіх боків. Було непросто. Але ціною надзусиль, небувалого героїзму, завдяки злагодженості підрозділів Збройних сил України навалу вдалося відбити. Загарбники змушені були відійти.


Після того, як вдалося відстояти Київ, витурити московську орду подалі від столиці, нас передислокували на Миколаївський напрямок, де війна на той час ставала не менш кривавою, а ворог лютував через власне безсилля.

На мапі бойових дій у Миколаївській області Первомайська громада була найгарячішою ділянкою фронту. Село Квітневе — це там, де сирени тривоги, здавалось, не вщухали ні на мить.

Події 8-го квітня у Квітневому воїн не забуде ніколи: його батарея потрапила під раптовий обстріл загарбника. Підчас серії вогневих залпів, згадує командир розрахунку, довелося півтора кілометра тягти на собі важкезний міномет, аби змінити позицію. На той момент двадцятьом солдатам 2-ї «мінометки» здавалося, що страшнішого бути не може, проте із кожним наступним місяцем загарбницького протистояння, ставало дедалі жахливіше. Цей день бійці вважають своїм днем народження, позаяк вдалося вціліти усім.

— По нас працювала уся лінійка ворожих засобів: міномети, гради, танки і навіть фосфорні бомби, які випалюють все навколо себе. Але ми врятувалися, бо пильно виконували настанови нашого командира Ярослава Максимчука з Рівненщини. Це молодий офіцер з когорти професіоналів своєї справи. Передусім завдяки йому наше угрупування завжди виконувало бойові завдання злагоджено, результативно знищуючи ворога. Тож як би не намагалися орки вибити батарею, у них нічого не вийшло, зрештою вони вдалися до радикальних методів — “солнцепеками” спалили село, — із жахом пригадує епізод за епізодом протистояння військовослужбовець.

Ближче до літа воїни 14-ої князівської бригади здійснили ряд атакувальних дій на Запорізькому напрямку. Цей період ознаменувався для них здобуттям трофейної техніки противника. Під час штурму рашисти ганебно втекли, залишивши неушкоджену БМП-3, яка невдовзі почала нищити своїх попередніх власників.

Наступне випробування випало на долю Івана Нинюка коли його «мінометку» передислокували на Донеччину. Під час оборони Бахмутської траси, згадує, не раз доводилося ставати на прю з ворогом на відстані кількох метрів.

— Ворожі підрозділи ділилися на менші за чисельністю штурмові групи і намагалися пробити наші оборонні укріплення, проте нам вдалося розкрити план противника. Цього разу ми відбивали атаки піхоти. І хоч отримав тоді контузію, втім не одного орка вдалося «денацифікувати», — з усмішкою згадує боєць.

Після боїв, які з честю витримали мінометники розрахунку Івана Нинюка в районі «бахмутки» впродовж трьох літніх місяців, допомога передового колективу знадобилася і при здійсненні місії визволення Харківщини. Наш земляк з позивним “Ніндзя” підбив ворожого танка. Із трикілометрової відстані ефектно зніс башту з одного пострілу.

Іван Нинюк із гордістю демонструє символічні світлини та відео, відзняті після відступу агресора з території Харківської області. На ньому видно розірвані снарядами тіла російських загарбників, але поміж тим — щасливі обличчя українських дітей, котрі радо зустрічають своїх визволителів.


За зразково виконану роботу солдат отримав довгоочікувану відпустку. Однак ще більше радіє з того, що упродовж довгих місяців війни вдалося вберегтися його бойовим побратимам. Адже у розрахунку мінометників не було ні загиблих, ні поранених.