Не так давно на російських телешоу, єхидно посміхаючись, говорили про «восьму армію Європи з дерев'яними автоматами», скабєєва оголошувала переможний розпорядок дня: «встали, почистили зуби, захопили Київ, провели парад, концерт газманова, салют…»

Через місяць з початку війни риторика змінилася. Все частіше росією поширюються наративи про те, що сьогодні їхнім військам протистоїть вже не восьма, а друга-третя (після рф дехто ставить на друге місце Туреччину) армія в Європі.

Таким аргументом кремлівські рупори у своїх ефірах намагаються пояснити провал наступу на Україну, зрозумівши що окупаційні війська ув'язнули майже по всій лінії фронту і в таких умовах у росії все менше шансів.

У російській інформаційний бульбашці сформувалося переконання, що українська армія – це щось на кшталт іракської армії, що набита застарілим радянським озброєнням, пацифістами, котрі не бажають воювати, які дружно розступляться, складаючи зброю, та ледь не з квітами будуть зустрічати окупанта. Ця постісторія триває з 2014-15 років, коли в російському сприйнятті були досягнуті «перемоги в котлах» під час боїв за Іловайськ та Дебальцеве.

З тих років відбулися великі зміни. За цей час проведена докорінна реорганізація, оновився та набув практичного бойового досвіду офіцерський корпус. Багато з тих, хто в чотирнадцятому році був необстріляним новобранцем, пройшов через вищі військові навчальні заклади та виріс до рівня командирів батальйонів та бригад. Таким чином, Україна отримала обстріляний, мотивований та досвідчений командирський склад. Серйозно переозброїлись та модернізувались всі роди військ, які користуються сучасною амуніцією та спорядженням. Українське військо, не без допомоги західних партнерів, на систематичній основі отримувало і отримує розвідувальні дані в режимі онлайн. Сьогодні це якісно нова армія ніж та, що була 8 років тому.

Вже зараз зрозуміла помилковість і нереалістичність тактики кремля. Російські військові командири не здатні запропонувати своєму політичному керівництву нічого, крім жорстокої та хибної тактики, спрямованої на виснаження України шляхом постійних ударів по цивільному населенню, мирних містах, людях, дітях, знищення об’єктів критичної інфраструктури.

Про що кремлівські соловйови та скабєєви заговорять ще через місяць війни? Про те, що Україні допомагав увесь захід і проти них воювали усі армії світу, що рф воює одна проти всіх? Питання залишається відкритим.

За місяць війни російські війська на жодному з напрямків стратегічного успіху не досягли. Українські війська не тільки успішно відбивають атаки окупантів, але й результативно контратакують.

Здається, до глашатаїв бункерного пацюка починає доходити близькість їхнього провалу, але вже зараз зрозуміло, що рф уже ніколи не матиме симпатій та лояльності українців і на рівні ДНК залишиться ворогом номер один для українців.